Страница 25 из 103
Більше про Алізе, зазначену як таємничий неясний образ молодої жінки, чиє ім’я він вигукнув вголос — «Подейкували, що принцу залишилося кілька днів до вибору нареченої», — щоб увесь світ це пам’ятав. Там було ще більше про історичні прецеденти, історії інших королів-невдах, які піддалися темній магії диявола і дорого заплатили за це. Проте найбільш жахливими були шпальти, присвячені сварці Кіра з міс Худою, яка, вочевидь, знайшла час, щоб дати інтерв’ю пресі, описавши в нестерпних подробицях усе, що знала про Алізе, і не забувши додати, що чула, як південний король звертався до Алізе «ваша величносте», що змусило міс Худу припустити, що, можливо, ці двоє вже деякий час були зарученими.
Камран хотів усе це підпалити.
До його обов’язків не входило знати імена всіх гостей балу — такий список мав би бути у Хазана, — але на балу мав бути присутнім принаймні один журналіст, бо як інакше вони змогли б написати і надрукувати всі ці наклепи ще до світанку?
Здавалося, що все це було сплановано таким чином, щоб перетворити його життя на справжній кошмар; він не встиг навіть перевести подих, а йому вже потрібно було керувати цим жахіттям, якого можна було б легко уникнути. Якби у нього була можливість звернутися до людей безпосередньо, він міг би заспокоїти їхні страхи демонстрацією сили — натомість їхні уми, підігріті цією брудною статтею, були вже налаштовані на паніку. Без сумніву, всі вони віддали б свою останню копійчину за наступний випуск цього лайна, щоб поживитися його бідою.
Здригнувшись від раптового руху, Камран відірвав погляд від дзеркала, з якого до цього моменту безтямно вдивлялося в нього його ж відображення.
Перед ним схилявся Сіна.
Серце все ще болісно калатало в грудях, але Камран змусив себе заспокоїтися і кілька секунд дивився на маківку літнього чоловіка, на його каштанові кучері, які вже почали сивіти. Камердинер був з ним вже багато років; завжди тихий, завжди стрункий, завжди з бездоганними манерами. З великою пошаною він подав Камрану пару темно-синіх рукавичок з лайкової шкіри.
— Якщо бажаєте, сір, — це все, що він сказав.
Ніби у відповідь, Камран зігнув ліву руку, дивлячись униз на мерехтливі золоті вени, що розтинали шкіру вздовж пальців, а потім зміїлися вгору по зап’ястку, під рукав, де, як він знав, продовжували розгалужуватись вгору по руці.
На мить він заплющив очі.
Принц ніколи не був особливо самозакоханим, але й не був зумисне байдужим до себе. Просто він був монархом, який міг похвалитися не лише титулом; єдиного погляду через будь-яку залу було достатньо, щоб переконатися, що Камран має надзвичайну вроду, що він на порядок вродливіший і за своїх ровесників, і за старших за віком людей. Крім того, Камран був добре вгодований і вишколений; він з дитинства володів мечем, їздив верхи на конях і тренувався в повному бойовому обладунку. В результаті він був доведений до якоїсь певної досконалості — настільки, що його ніколи особливо не вражало власне відображення, бо він звик до блиску свого обличчя та тіла.
Тепер він ледве впізнавав себе.
Він залишався взірцем вродливого юнака: його могутнє тіло все ще було високим і сильним, оливкова шкіра все ще світилася, темне волосся залишалося густим та блискучим. Тільки тепер замість своєї вишуканої краси він бачив потворний фасад. Зник блиск чарівного, шляхетного принца; Камран тепер більше скидався на того, хто міг би смажити дітей на вертелі, підпалювати села серед ночі та ласувати нутрощами своїх ворогів.
Повільно принц підняв понівечену руку до свого спотвореного обличчя.
Ще вчора ввечері він знав, що більшість жінок з радістю погодилися б стати його дружиною; навіть якби він їм не подобався, то їх не обурила б перспектива розділити з ним ліжко.
Тепер він не був у цьому впевнений.
Його вишуканий одяг приховував фігуру, що мала такий вигляд, ніби її вразила химерна блискавка: золота смуга, якою він був благословенний при народженні, знак, поставлений на ньому самими Провидцями, раніше вона перетинала його груди і тулуб акуратною, витонченою лінією. За традицією, спадкоємець Ардунійської імперії повинен був зазнати магічного дотику, мати на своїй шкірі доказ свого первородства, що назавжди оголошував його справжнім спадкоємцем престолу.
Ніколи раніше не було відомо, що ця магія може видозмінюватися.
Тепер ця сяюча золота смуга майже розсипалася вздовж його шкіри, блискучі гілки тремтливо зміїлися по лівій стороні тіла, мерехтливі вени ставали тоншими, охоплюючи шию, щоку і, нарешті, пронизуючи його ліве око, де вони надавали райдужній оболонці нелюдського кольору.
Тепер одне око в нього було темне, а друге — наче золотаве, і це видовище настільки спантеличувало його, що ставило під сумніви саму первісну магію, яка, судячи з усього, відвернулася від нього.
— Ваша високосте?
Невпевнений голос Сіни вирвав принца із задуми; він без вагань зустрівся поглядом з камердинером, вдаючи, що не помітив, як старший чоловік здригнувся.
— Не треба рукавичок, — одказав Камран.
Сіна знову схилив голову.
— Як побажаєте, сір.
Камердинер кружляв навколо нього ще кілька хвилин, користуючись грубою щіткою, щоб прибрати всі ворсинки з його вбрання. Рівне
шурхотіння
щетини по тканині майже заколисало некоронованого короля.
Зазначити, що Камран майже не спав минулої ночі, то означало б визнати той факт, що Земля кругла; але визнання очевидного не допомогло б юнакові швидше прояснити свідомість. У будь-якому випадку, він отримав докази власного виснаження, побачивши своє змарніле, понівечене відображення: темні півмісяці розпливлися під очима, жили на шиї помітно напнулися, щелепа застигла у постійному затиску. Горе, виснаження, зрада — він не міг вирішити, що з цього було гіршим злом. Без попередження Камран відчув, як тіло його спалахує то жаром, то холодом, а нерви поколюють так, наче мурашник просувається під шкірою. Це було таке нестерпне відчуття, що йому захотілося вирватись з власного тіла. Отже, нетерпіння Камрана було симптомом його бездіяльності; його потреба діяти — бажанням отримати контроль над своїм страхом; а його наростаючий страх — прямим результатом висновку, якого нещодавно дійшов його розум:
У нього було обмаль часу.
Він не міг пояснити,
чому