Це зіткане королівство

Розділ перший

АЛІЗЕ ШИЛА НА КУХНІ при світлі зірок і вогню, звично згорнувшись калачиком біля печі. Кіптява безладними смугами осідала на її шкірі та спідницях: заплямувалися щоки, й вимальовувалася ще темніша порошинка над оком. Вона, здавалося, цього не помічала.

Алізе змерзла. Ні, вона

задубіла

.

Їй часто хотілося, щоб тіло трималося на петлях, щоб вона могла відчинити своєрідні «двері» у грудях і наповнити їх вугіллям та гасом. Чиркнути сірником.

На жаль.

Вона обсмикнула спідниці й посунулася ближче до вогню, обережно, щоб не зіпсувати сукню, яку донині повин­на була віддати позашлюбній дочці лоджійського посла. Вигадлива, блискуча річ була її єдиним замовленням цього місяця. Проте Алізе плекала таємну надію, що сукня сама приверне до неї увагу клієнтів, адже такі модні замовлення були, зрештою, прямим наслідком заздрощів, що народжуються лише в бальній залі, за обіднім столом. Поки в королівстві панував мир, королівська еліта — як узаконена, так і нелегітимна — влаштовуватиме вечірки й залазитиме в борги. Це означає, що Алізе ще знайде способи витягнути монети з їхніх вигаптуваних кишень.

Вона несамовито здригнулася, ледь не пропустивши стібок, і мало не впала у вогонь. Колись у дитинстві Алізе так змерзла, що навмисне заповзла у розпечену піч. Звісно, їй навіть на думку не спало, що її може охопити полум’я, вона була ще немовлям, яке підкорялося інстинкту зігрітися. Тоді Алізе ще не знала, якою незвичайною була її хвороба — холод, що пронизував її тіло, був таким рідкісним явищем, що вона виділялася навіть серед власного народу, який вважали справді дивакуватим.

Дивом вогонь зруйнував лише її одяг і заповнив маленький будиночок димом, який різав очі. Однак слідом пролунав крик, попередивши крихітку, котра зручно при­мостилася, що її планам прийшов кінець. Розчарована неспроможністю зігріти тіло, вона плакала крижаними сльозами, а мати, витягуючи її з полум’я, отримала страшні опіки, шрами від яких Алізе розглядала ще довгі роки.

—

Її очі

, — промовила налякана жінка своєму чоловікові, котрий прибіг, почувши крики. — Поглянь, що сталося з її очима — вони вб’ють її за це…

Алізе потерла очі й закашлялася.

Очевидно, вона була надто маленькою, щоб правильно запам’ятати слова, промовлені батьками. Алізе пам’ятала лиш історію, яку часто повторювали і яка так міцно врізалася в її свідомість, що вона уявляла, ніби може пригадати голос своєї матері.

Вона ковтнула.

Осад диму застряг у горлі. Її пальці заніміли. Знесилена, видихнула свої переживання у вогнище, що розбурхало ще один стовп сажі.

Алізе кашлянула вдруге, цього разу так сильно, що голка встромилася в мізинець. Вона сприйняла різкий біль з надприродним спокоєм і обережно витягнула голку, перш ніж оглянути рану.

Прокол був глибоким.

Повільно, ледь не по одному, її пальці зімкнулися навколо сукні, яку вона все ще стискала в руці, стримуючи цівку крові найвишуканішим шовком. За кілька секунд — протягом яких вона безтямно дивилася вгору, у димар, ушістнадцяте за ніч — вона відпустила сукню, перекусила нитку зубами й кинула інкрустовану коштовним камінням обновку на стілець, що стояв поруч.

Нічого страшного: Алізе знала, що її кров не заплямує сукню. І все ж, це був хороший привід визнати свою поразку та відкласти одежину вбік. Тепер вона могла оцінити роботу, яка лежала на стільці. Корсаж опустився, схилившись над спідницею, подібно до дитини, котра сповзала зі стільця. Шовк скупчився навколо дерев’яних ніжок, оздоблення виблискувало на світлі. Слабенький вітерець залопотів у погано зачинене вікно, і єдина свічка згасла, забравши із собою рештки спокою дівчини. Сукня сповзала далі по стільцю, один важкий рукав із шумом упав, і його блискучий манжет зачепив кіптяву на підлозі.

Алізе зітхнула.

Ця сукня, як і всі інші, була не надто гарною. Вона вважала дизайн простим, а покрій — посереднім. Мріяла розкувати свій розум, звільнити руки, щоб творити без зайвих вагань. Проте бурхливу фантазію Алізе завжди втихомирювала злощасна потреба самозбереження.

Лише за життя її бабусі було укладено Вогненні Угоди — безпрецедентні мирні домовленості, які дозволили джинам і людям уперше за майже тисячоліття вільно взаємодіяти. Хоча зовні тіла джинів були практично такими самими, вони були викувані з вогняної сутності, що надавало їм певні фізичні переваги. Натомість людей, чиї початки були закладені в бруді та воді, здавна називали

глиняними

. Джини з полегшенням погодилися на укладення Угод, адже обидві раси століттями потопали у кровопролитті, й, хоча ворожнеча між ними залишалася нерозв’язаною, усі вже втомилися від смертей.

Вулиці були оздоблені позолотою рідкого сонця, відкри­ваючи еру цього крихкого миру. Прапор і монета імпе­рії були переосмислені у тріумфальному світлі. На кожній королівській речі було викарбувано гасло нової епохи:

НЗПР

Нехай завжди панує рівність

Рівність, як виявилося, означала, що джини повинні пуститися людської слабкості, назавжди відмовившись від властивих їхній расі здібностей: швидкості, сили та здатності зникати, притаманних їхнім тілам. Вони мали негайно покласти край тому, що король оголосив «подібними надприродними явищами», або на них чекала неминуча смерть. Глиняні ж, виставивши себе невпевненими в собі істотами, були готові викрикувати звинувачення в обмані, не замислюючись над значенням. Алізе все ще чула крики, галас заворушень на вулицях…

Вона втупилася в посередню сукню.

Дівчина завжди намагалася не створювати надто вишуканий дизайн, адже екстраординарна робота потрапляла під суворіший контроль, тож її дуже швидко визнавали результатом надприродної витівки.

Лише одного разу, коли Алізе дедалі відчайдушніше намагалася заробити на гідне життя, їй спало на думку вразити замовника не стилем, а майстерністю. До того ж якість її роботи була значно вищою, ніж у місцевої кравчині. Алізе також могла пошити елегантну ранкову сукню за чверть часу, якого та потребувала, і була готова взяти за роботу вдвічі меншу оплату.

Недбалість призвела до того, що її ледве не відправили на шибеницю.

Це зробила не щаслива клієнтка, а кравчиня-конкурентка, яка донесла на Алізе в магістрат. Лише дивом їй вдалося уникнути спроби схопити її вночі, тож вона втекла зі знайомої сільської місцевості свого дитинства в місто, де її ніхто не знав, сподіваючись загубитися серед натовпу.