Романи

До епізоду 11

— Як ти, Монро? — привітався Ред Райдінґвуд. — Радий, що заскочив.

Стар пройшов повз нього, прямуючи через великий знімальний павільйон до декорації завтрашніх зйомок. Райдінґвуд, він був тут режисером, пішов слідом, раптом спіймавши себе на думці, що Стар іде на пару кроків попереду. Це було проявом невдоволення... він зрозумів це відразу, бо й сам зажив слави майстра «постановки» мізансцен. Він поки не здогадувався, у чому справа, та як провідний режисер великої тривоги не відчував. Якось сам Ґолдвін[133] без попередження завітав до нього, втрутившись у зйомку, та він, Райдінґвуд, втягнув його у панорамування[134] перед півсотнею акторів, з результатом, який він і передбачав: його власний авторитет було відновлено.

Стар підійшов до декорації і уп’явся в неї поглядом.

— Саме так, вона нікуди не годиться, — кинув Райдінґвуд. — Не розумію, як тут дати світло...

— Але чому ти зателефонував мені? — Стар сказав це, стоячи до нього майже впритул. — Чому ти не підняв це питання перед декораторами?

— Я тебе сюди не запрошував, Монро.

— Ти ж сам хотів бути собі і режисером, і продюсером.

— Вибач, Монро, — мовив Райдінґвуд стримано, — але ж я тебе сюди не запрошував.

Стар мовчки розвернувся і пішов від декорації до зйомочної позиції камери.

Широко розкриті очі та роти групи гостей миттю змістилися з героїні картини на Стара, втупилися в нього і знову тупо перекочували на героїню. Гості були з братства «Лицарі Колумба»[135], і як католики вони бачили процесії зі Святими Дарами, тобто освяченою гостією[136], переосутненням[137] хліба в Тіло Христове, а тут мрія набирала плоті.

Стар зупинився біля крісла акторки. На тій була вечірня сукня з великим декольте, що виставляло напоказ яскравий висип екземи на спині та грудях. Перед кожним дублем всю таркату поверхню густо замазували пом’якшувальним кремом, який негайно після дубля знімали. Її волосся — кольором і липкістю — нагадувало кров, яка ще не зовсім запеклася, зате на кадрі її очі й справді сяяли зоряним світлом.

Не встиг Стар ще й відкрити рота, як почув позаду себе запопадливу підказку:

— У камері вона просто ся-я-я-є. Неперевершено сяє.

Це був помічник режисера, а підтекстом був вишуканий комплімент. Актрисі кинули комплімент так, щоб їй не натруджувати багатостраждальну шкіру, коли повертатися, аби розчути. Стару було кинуто комплімент за те, що уклав з нею угоду. Побічно комплімент адресувався й Райдінґвуду.

— Все гаразд? — запитав привітно Стар у неї.

— Все чудово, — кивнула вона у відповідь, — за винятком ...их рекламістів.

Стар злегка підморгнув їй.

— А ми триматимемо їх від вас подалі.

На цей час її ім’я вже стало тотожним слову «сучка». Ймовірно, вона зображала з себе якусь там королеву із серії коміксів про Тарзана[138], де ці королеви незрозуміло з якого дива повелівають своїм чорношкірим народом. Втім, вона й справді вважала решту світу за «чорних». Вона була неминучим злом, яке позичили на іншій студії рівно на одну картину.

Райдінґвуд супроводжував Стара до виходу з павільйону.

— Все нормально, — сказав режисер. — Вона грає на повну силу своїх можливостей.

Тепер, коли їх ніхто вже не чув, Стар раптом зупинився і зиркнув на режисера спідлоба.

— Ох і поназнімав же ти лайна, — сказав Стар. — Знаєш, про що вона мені нагадує в твоєму поточному матеріалі — про «міс Про-довольство»[139].

— Я намагаюся добитися найкращої гри...

— Поїхали зі мною, — перебив його Стар.

— З тобою? А групі оголосити перерву?

— Облиш, — мовив Стар, штовхнувши оббиті повстю зовнішні двері.

Знадвору на Стара чекали лімузин і шофер. На студії зазвичай дорога кожна хвилина.

— Сідай, — кивнув Стар.

Ред зрозумів, що все серйозно. Він навіть зрозумів відразу, в чому халепа. З першого дня зйомок кінодіва підім’яла його під себе своїм довгим, як помело, та гострим, як лезо, язиком. А він, людина миролюбна, аби зайвий раз не зв’язуватися, дозволив їй фігурувати в кадрі таким собі холодним напівфабрикатом.

Стар ніби заглянув у його думки.

— Ти не знаходиш на неї управи, — узагальнив він. — Я казав тобі, чого мені треба. Від неї на екрані вимагалася підступність, а що я бачу — саму нудьгу. Все йде до того, що доведеться відставити, Реде...

— Як, усю картину?

— Ні, тільки тебе. А на картину я ставлю Гарлі.

— Що ж, нехай так, Монро.

— Вибач, Реде. А з тобою спробуємо щось інше, іншим разом.

Авто зупинилося біля будинку правління.

— А дубль зняти? — запитав Ред.

— Його вже знімають, — похмуро мовив Стар. — Гарлі вже там.

— Якого дідька...

— Ти вийшов — він зайшов, от і все. Я посадив його читати сценарій ще вчора ввечері.

— Але послухай, Монро...

— Сьогодні в мене дуже напружений день, Реде, — сухо відрізав Стар. — А в тебе, Реде, запал вийшов ще три дні тому.

Це була не просто прикрість, а прикрість з наслідками, по-думалося Райдінґвуду. А означало це, що наступну картину, яку запропонують, йому доведеться робити безвідносно до того, по-добатиметься вона йому чи ні. А ще це означало, що його положенню на студії буде завдано хай і мізерної, але певної шкоди... і, ймовірно, це означало, що третій шлюб доведеться, попри всі плани, поки що відкласти. Сатисфакції не можна було б отримати, навіть здійнявши бучу... бо якщо в тебе виникло тертя зі Старом, то про це краще не теревенити. Стар був найбільшим замовником у світі кіно, а замовник завжди — майже завжди — правий.

— А мій піджак? — тільки й спохопився Райдінґвуд. — Я ж залишив його на стільці серед декорацій.

— Знаю, — сказав Стар. — Ось він.

Стар до того намагався бути великодушним до Райдінґвуда з його «проколом», що зовсім забув, що піджак він тримає в руці.