Романи

Епізод 7

За час між вечором, коли я прилетіла додому, і землетрусом[91] я зробила немало нових спостережень. Стосовно татка, наприклад. Татка я любила (і якщо мою любов до нього представити у вигляді графіка, то він був би зигзагоподібною кривою з численними різкими піками то вверх, то вниз) та все ж стала помічати, що його сильна воля — це ще не все, що піднесло його туди, де він є. Більшість його надбань зобов’язані його прозорливості. Саме завдяки їй йому посміхнулася удача і він отримав четверту частину в прибутках у тому «цирку», який саме переживав бум. Як і молодий Стар. Це було найбільшим звершенням його життя — все решта було справою інстинкту. Звісно, з ділками на Волл-стрит[92]він напускав туману, розповідаючи, наскільки це незбагненна і загадкова штука — робити кіно, хоча сам і не кумекав не те що в азах перезапису різних фонограм на одну, а й навіть у монтажу. Та й не дуже він перейнявся атмосферою Америки, працюючи в юності попихачем у забігайлівці в Баллігеґані[93], і відчуття того, що складає фабулу кінострічки, у нього було не більше, ніж у якогось мандрівного комівояжера. З іншого боку, він уник прихованого парезу[94] як--[95]; він прийшов у кіно, хоч і не на зорі, але ще до опівдня, і через підозрілість, яку він употужнив у собі, наче мускул, обкрутити його навколо пальця було складно.

Стар був його удачею, більше ніж удачею. Він був дороговказом у кіновиробництві, як Едісон і Люм’єр, як Гриффіт і Чаплін. Він підніс кінокартини над рівнем та можливостями театрального мистецтва, досягнув свого роду золотої доби в 1933 році, перед встановленням цензури[96].

Доказом його уміння повести за собою був шпіонаж, що розгорнувся навколо нього, — не просто якесь там полювання за внутрішньою інформацією чи за патентованими технологічними секретами, а стеження за його нюхом на нові тенденції в кіно, його гадки щодо того, куди воно прямуватиме. Надто багато його життєвих сил забирала проста відсіч цих спроб. Це перетворювало його роботу до певної міри на секретну, нерідко відлюдну та повільну, тому її важко описати, так само як плани полководця, коли психологічні чинники стають надто туманними й нез’ясовними, от і доводиться обмежуватися, врешті-решт, простим переліком здобуткіВіневдач. Та я намітила надати хоча б якесь уявлення про нього за роботою, чим і пояснюється подальше. Частково воно запозичене з есе, яке я написала в коледжі під назвою «Один день продюсера», а частково є продуктом моєї власної уяви. Частіше описання подій буденних є плодом моєї вигадки, у той час як усі більш-менш непересічні події є реальними.

Рано-вранці після потопу на крайній балкон адміністративної будівлі піднявся якийсь чоловік. За словами очевидця, він трохи постояв там, а потім виліз на чавунні перила і кинувся сторч головою на бруківку. Наслідок — зламана рука.

Міс Дулан, секретарка Стара, доповіла йому про цей випадок, коли о дев’ятій ранку він викликав її дзвінком. Сам він під час інциденту спав у кабінеті і не чув невеликого ґвалту.

— Піт Заврас! — вигукнув Стар. — Оператор?

— Його доправили до лікаря. В газетах про це не буде.

— От лихо, — похитав він головою, — я знав, що він дійшов краю, та не знаю чому. Два роки тому, коли він працював у нас, з ним все було гаразд. Але чому саме він прийшов сюди? Як він взагалі потрапив на студію?

— Як? Обманом. Показав свою стару перепустку, — повідомила міс Дулан. Вона, дружина помічника режисера, була, так би мовити «яструбом», сухою прихильницею жорсткого курсу. — Мабуть, це пов’язано якось із землетрусом.

— А він же був найкращим оператором Голлівуду, — зазначив Стар.

І навіть коли він почув про тисячі загиблих в Лонг-Бічі[97], все одно з голови його не йшла думка про це невдале самогубство на світанні. Він наказав міс Дулан дізнатися, що ж підштовхнуло Завраса на цей крок...

По диктографу занесло крізь ранкову теплінь перші повідомлення нового дня. Стар голився та пив каву, слухаючи реляції та віддаючи накази. Робі залишив повідомлення: «Якщо я потрібен буду містеру Стару, скажіть йому: хай іде під три чорти — я сплю». Якийсь актор захворів, чи то так йому ввижалося; губернатор Каліфорнії має намір завітати на студію з цілим почтом супроводжуючих осіб; помічник продюсера відлупцював дружину через зіпсовану копію кінофільму і тепер має «бути пониженим до рядового сценариста» — всі ці три справи входили до повноважень татка, якщо той актор не мав особистого контракту зі Старом. Далі, на місці натурних зйомок у Канаді, куди вже прибула знімальна група, випав ранній сніг — Стар, переглядаючи сюжет картини, в умі прикидав можливості прилаштуватися до снігу. Та ні, нічого тут не поробиш. Він викликав Кетрін Дулан.

— Я хотів би поговорити з поліцейським, який минулого вечора виводив двох жінок із знімального майданчика. Здається, його звати Мелоун.

— Так, містере Стар. І на лінії Джо Ваймен — стосовно брюк.

— Привіт, Джо, — почав Стар. — Послухай, на попередньому перегляді двоє поремствували, що півкартини у Моргана була розстебнута ширінька... певна річ, вони перебільшують, та навіть якщо це три — чотири метри... ні, цих двох нам не відшукати, та я хочу, щоб стрічку крутили й крутили, поки ти не виявиш ці метри. Посади в кінозал купу народу — хто-небудь та й засіче.

— А ще тут принц з Данії, — сказала Кетрін Дулан. — Він дуже привабливий, — підмивало її чомусь додати, — як для свого немалого зросту.

— Дякую, — відповів Стар. — Дякую вам, Кетрін. Я зворушений тим, що в ваших очах залишаюся найпривабливішим з тих, хто зростом не вийшов. Хай високого гостя поки поводять по зйомках, а йому передайте, що о першій ми з ним обідаємо разом.

— І на вас чекає містер Бокслі, закопилив губи, як справжній британець.

— Я приділю йому десять хвилин. — І коли вона вже виходила, запитав: — Робі не телефонував?

— Ні.

— Зателефонуйте на комутатор і, якщо від нього щось було, подзвоніть йому і запитайте наступне. Запитайте ось про що: чи не чув він ім’я тієї жінки вчора ввечері. Будь-якої з тих жінок. Або що-небудь, аби 'їх можна було розшукати.

— Ще щось?

— Ні, але скажіть йому, що це важливо, поки він не забув. Хто вони? Я маю на увазі, що вони за люди... запитайте і це в нього. Я маю на увазі, чи вони...