Романи

Твій останній лист мене дуже схвилював. Це зовсім на тебе не схоже. Читаючи між рядків, у мене склалося враження, що заручини з цією дівчиною зробили тебе нещасним, і я бачу, що ти втратив те почуття романтики, яке було тобі притаманне до війни. Ти сильно помиляєшся, якщо думаєш, що можна бути романтиком без віри в Бога. Інколи мені здається, що для нас обох секрет успіху (якщо ми його знайдемо) — це той містичний елемент всередині нас: щось втікає в нас (те, що розширює нашу особистість), а коли випаровується — вона висихає; і я б назвав твої два останні листи «змарнілими». Бійся загубитися в особистості іншої істоти — чи то чоловіка, чи жінки.

Його високопреосвященство кардинал О’Ніл і єпископ Бос-тонський зараз у мене в гостях, тож мені нелегко знайти хвилину, щоб написати тобі. Але я б хотів, щоб ти приїхав до мене згодом (хоча б на вихідні). Цього тижня я планую навідатись у Вашингтон.

Майбутнє моє наразі непевне. Але (це тільки між нами) я не здивуюся, якщо за найближчі вісім місяців червона кардинальська шапка прикрасить мою недостойну голову. У будь-якому разі, я мрію придбати будинок десь у Нью-Йорку або Вашингтоні, куди б ти міг приїжджати на вихідні.

Еморі, я щасливий, адже ми обидвоє живі! Ця війна могла покласти кінець славетному роду. Але стосовно одруження — у тебе зараз найнебезпечніший період життя. Ти можеш одружитися «на швидку руку, та на довгу муку», але думаю, ти цього не зробиш. Судячи з того, що ти писав про свій злиденний фінансовий стан — твоє бажання поки що нездійсненне. Одначе, якщо я буду міряти тим мірилом, яким зазвичай тебе вимірюю, то мушу сказати: протягом наступного року тебе чекає щось на кшталт емоційної кризи.

Пиши мені, не забувай. Мені сумно, що я не в курсі усіх твоїх справ.

Із незмінною любов’ю,

Тейєр Дарсі».

Через тиждень після отримання цього листа їхнє маленьке господарство розлетілось на друзки. Безпосередньою причиною була важка і, вочевидь, хронічна хвороба матері Тома. Тож вони здали меблі на склад, віддали квартиру в суборенду і сумно потиснули один одному руки на пенсильванському вокзалі. (Здавалося, що Еморі й Том все життя тільки прощаються.)

Почуваючи себе дуже самотнім, Еморі піддався раптовому пориву і вирушив на південь, щоб застати монсеньйора у Вашингтоні. Вони розминулися на дві години, й Еморі вирішив провести декілька днів у родича — старого дядька.

Тож він їхав через квітучі поля Меріленду до графства Ра-меллі. Але замість кількох днів він затримався там від середини серпня до кінця вересня. Бо в Меріленді він зустів Елінор.