Романи

Книга друга. Виховання особистості

Розділ 1. Дебютантка

Час — лютий. Місце — велика вишукана спальня у будинку Коннеджів на Шістдесят восьмій вулиці в Нью-Йорку. Дівоча кімната: рожеві стіни і штори, рожеве покривало на кремовому ліжку. Кімната в рожевих і кремових тонах, єдиний предмет умеблювання — люксусовий туалетний столик зі шкля-ною поверхнею і тристулковим дзеркалом. На стінах — дорогі копії «Стиглих вишень», кілька симпатичних песиків Лендсіра і «Король Чорних островів» Максфільда Перріша.

На додачу — купа таких предметів: 1) сім чи вісім порожніх картонних коробок (з їхніх пащек висолопились язики паперових серветок); 2) комплект суконь на повсякдень упереміш із вечірніми варіантами, всі звалені гамузом на столі, всі безсумнівно нові; 3) рулон тюлю, який, втративши опору, звився довкола всіх цих предметів; 4) на двох маленьких стільцях — колекція білизни, яку неможливо описати. Комусь би було цікаво поглянути на рахунок отих пишнот, а хтось би захотів глянути на принцесу, якій належить це все... О, погляньте-но! Хтось заходить! Яке розчарування... Це просто покоївка, вишукує щось, піднімає завали на стільці... ще одне нагромадження на трюмо, на полицях шифоньєра. Вона витягає на світ Божий кілька вишуканих нічних сорочок і гарну піжаму, але це її не вдовольнило — вона виходить.

Нерозбірливе бурмотіння. Це мама Алека, місіс Коннедж, поважна, густо нарум’янена, але вкрай виснажена. Губи її виразно рухаються, поки вона шукає щось. Торпається вона не так старанно, як завзято, що трохи компенсує схематичність пошуків.

Вона спотикається об тюль, і її «чорт!» дуже добре чути. Вона випростується з порожніми руками.

Знову розмова за сценою, чути дівочий голос — якийсь захрип-ливий, він промовляє: «Які ж недотепи...»

Після паузи заходить дівчина (не та, що із зіпсованим голосом, — молодший варіант). Цецилія Коннедж — шістнадцяти років, гарненька, кмітлива і повсякчас у доброму гуморі. Вона — у вечірньому платті, його простота, вочевидь, їй набридла. Вона підходить до стосу, вибирає якийсь рожевий предмет і розглядає його у витягнутій руці.

Цецилія. Рожевий?

Розалінда (за сценою). Так!

Цецилія. Отой блискучий?

Розалінда. Ну так.

Цецилія. Знайшла!

(Вона дивиться на себе у дзеркало і починає енергійно танцювати шиммі.)

Розалінда (за сценою). Що ти там робиш? Міряєш?

Цецилія перестає танцювати і виходить, закинувши предмет на праве плече.

З інших дверей виходить Алек Коннедж. Швидко озирається довкола і голосно вигукує: «Мамо!» З-за сусідніх дверей чути суперечку, що заохочує його рухатись туди, але хор голосів вже наближається.

Алек. Ось ви де всі. Еморі Блейн вже тут.

Цецилія (бурхливо). Забери його вниз!

Алек. Та він же внизу.

Місіс Коннедж. То покажи йому його кімнату. І передай, що мені шкода, що не можу його зараз зустріти.

Алек. Він уже багато чув про вас. Добре було б, якби ви поквапилися. Тато йому там за війну розповідає, а хлопцеві вже терпець уривається. Він у нас темпераментний.

(Останніх слів було достатньо, щоб виманити Цецилію в кімнату.)

Цецилія (вмощується на купу білизни). Кажеш, темпераментний? Ти й у листах про нього так писав.

Алек. Ну, він ще й пише всякі штуки.

Цецилія. А на фортепіано грає?

Алек. Не думаю.

Цецилія (прискіпливо). А п’є?

Алек. Так... він не святенник.

Цецилія. А щодо грошей?

Алек. Господи, та запитайся у нього сама! Колись було чимало, а тепер у нього сякий-такий дохід.

З’являється місіс Коннедж.

Місіс Коннедж. Алеку, звичайно, ми раді бачити кожного твого друга...

Алек. Ви обов’язково мусите познайомитись із Еморі.

Місіс Коннедж. Звичайно, я хочу з ним познайомитися. Але мені здається, це так по-хлоп’ячому з твого боку — піти з такого хорошого будинку, щоб жити з двома приятелями в якійсь холостяцькій квартирі. Я сподіваюсь, це не для того, щоб ви могли пити скільки заманеться? (Пауза.) Сьогодні я, на жаль, не зможу приділити йому достатньої уваги. Цей тиждень — для Розалін-ди, розумієш? Коли у дівчини перший вихід у світ, їй потрібна загальна увага.

Розалінда (за сценою). Тоді йди сюди, допоможи хоч застебнутися.

Місіс Коннедж виходить.

Алек. Розалінда зовсім не змінилася.

Цецилія (стишуючи голос). Вона жахливо зіпсована.

Алек. Сьогодні вона побачить свій еквіалент.

Цецилія. Кого? Містера Еморі Блейна?

(Алек киває.)

Цецилія. Ти знаєш, Розалінду ще ніхто не обскакав. Чесно, Алеку, вона просто жахливо поводиться з чоловіками! То глузує з них, обрубує розмову, то не приходить на побачення, позіхає їм просто в обличчя — а вони приходять і знов усе це ковтають.

Алек. Їм, мабуть, це подобається.

Цецилія. Та вони це ненавидять! Вона — як той вампір! Мені здається, вона може й дівчат примусити робити те, що захоче, тільки дівчат вона терпіти не може.

Алек. Така вдача — то у нас сімейне.

Цецилія (покірно). Схоже, на мене цього вже не вистачило...

Алек. Але Розалінда добре поводиться?

Цецилія. Не зовсім. Зрештою, як усі: курить інколи, п’є пунш, часто цілується — зараз кажуть, що то все — вплив війни, знаєш...

З’являється місіс Коннедж.

Місіс Коннедж. Розалінда майже готова, тож я можу піти вниз і познайомитися з твоїм другом.

Алек з матір’ю виходять.

Розалінда (за сценою). А, мама...

Цецилія. Мама пішла вниз.

З’являється Розалінда.

Вона одна із тих дівчат, яким непотрібно докладати ані найменшого зусилля, щоб чоловіки в неї закохалися. Правда, в її тенета рідко потрапляють два типи чоловіків: обмежені, які бояться її розуму, і розумні, які бояться її краси. Решта — її прерогатива за правом народження.

Якщо Розалінду і могло щось зіпсувати, то на даний момент процес уже був завершений. І справді, в її характері було оце: якщо вона чогось хоче — воно має бути тут і негайно (або вона замордує всіх довкола). Проте вона не була зіпсованою в істинному значенні цього слова. Її неудаваний ентузіазм, її бажання розвиватись і вчитися, її безкінечна віра у невичерпність романтики, її відвага і ґрунтовна чесність — ось що залишилось незіпсованим.