Страница 126 из 131
Прощаючись, він знову відчув, що розлучатися не можна, хай навіть і на кілька годин. Між ними було всього десять років, та він відчував шаленство, таке схоже на кохання вже літнього чоловіка до молодої дівчини. Воно було глибоким і відчайдушним, коли годинник відбиває час навперейми з твоїм серцем, і воно штовхало його, всупереч всій логіці його життя, пройти всередину й сказати: «Це — назавжди».
А Кетлін чекала, сама сповнена нерішучістю... рожево-срібна паморозь ладна розтанути з першим повівом весни. Кетлін була європейка і звикла коритися волі сильних світу цього, але було в ній і затяте почуття власної гідності, яке окреслювало межу, яку не можна переступати. І в неї не було ілюзій щодо міркувань, якими керуються принци.
— Тож завтра їдемо в гори, — повторив Стар. Від його зваженого рішення залежали тисячі людей... і не можна було разом перекреслити те, чим займався двадцять років.
Весь наступний ранок, ранок суботи, він був дуже зайнятий. О другій, коли він після легкого ленчу повернувся до кабінету, на нього чекала пака телеграм: в Арктиці загубилося знімальне судно компанії; кінозірка зазнала лихої слави; якийсь сценарист позивається на мільйон доларів; в Європі нищать євреїв. Останньою просто йому в очі дивилася телеграма:
«СЬОГОДНІ ОПІВДНІ ВИЙШЛА ЗАМІЖ. ПРОЩАВАЙТЕ»; і збоку наліпка: «Відправляйте відповідь “Вестерн Юніон телеграм”».