Романи

А ще, нав’язливо і неодмінно з чимось іншим, з голови не йшов той негр на пляжі. Зі своїми відрами сріблястої риби він уже чатує на Стара у нього вдома, а вранці неодмінно дожидатиме на кіностудії. Негр казав, що забороняє своїм дітям слухати Старо-ві історії. Звісно, той негр упереджений, він помиляється, отож його треба якось переконати, віднайти для цього спосіб. Треба зробити кінокартину, і не одну, а десяток кінокартин, які б довели тому негру, що він помиляється. Після розмови з негром Стар уже подумки викреслив зі своїх планів чотири стрічки, одна з яких, зокрема, цього тижня мала запускатися у виробництво. З позицій злободенності картини ці були вельми сумнівними, та коли Стар подивився на них очима негра, то відкинув їх відразу як непотріб. Але в цей свій список він повернув складну картину, якою, свого часу, пожертвував, кинувши її як кістку вовкам: Брейді, Маркусу та решті, задля того, щоб добитися свого у чомусь іншому. Він рятував цю картину тепер заради негра.

Коли Стар під’їхав до дому, на веранді загорілося світло, і слуга-філіппінець спустився сходинками, щоб відвезти в гараж машину. У бібліотеці Стар побачив список телефонних дзвінків: Ла Борвіц Маркус Гарлоу Рієнмунд Фербенкс Брейді Колман Скурас Флайшекер.

Тут з листом у руці до кабінету увійшов філіппінець.

— З машини випав, — повідомив він, простягуючи листа.

— Дякую, — мовив Стар. — Я його шукав.

— Зараз будете кіно дивитися, містере Стар?

— Ні, дякую, можеш лягати спати.

Лист, на його подив, був адресований Монро Стару, есквайру. Він почав було надривати конверт, та тут йому спало на думку, що вона хотіла знайти листа й, можливо, забрати його назад. Будь у неї телефон, він би подзвонив їй і спитав дозволу відкрити. Якусь мить він покрутив листа в руках. Лист було написано до їхньої зустрічі, тому дивно було думати: що б у ньому не було написано, та воно зараз втратило свою чинність, а цікаве лише як пам’ятка, що відображає минулий етап розвитку стосунків.

Утім, читати лист без дозволу було б непорядно. Отож він поклав конверт поруч зі стосом сценаріїв, взяв зі стосу верхній і сів, примостивши машинопис на колінах. Він пишався з того, що встояв перед першим поривом відкрити листа. Схоже, це доводило, що він «не втрачає голову». Він ніколи не втрачав голову в стосунках з Мінною, навіть на самому початку. А більш підхожої та царственої подружньої пари годі було й шукати[201]. Мінна завжди кохала Стара, а перед самою її смертю й він несподівано переповнився ніжністю, і ця ніжність хлинула через вінця на неї, і його й самого охопило кохання до неї. Кохання до Мінни і прагнення смерті разом — до світу, в який вона дивилася, така самотня, що він волів піти туди разом з нею.

Та «ласим до спідниць» він ніколи не був, на відміну від брата, який через спідницю й пропав, точніше, через цілу вервечку спідниць. Хоча в юні літа й Стар мав її, та це було раз і більше ніколи, наче спробував алкоголю. Але його розум вабили пригоди зовсім іншого штибу, дещо краще, ніж ланцюжок хвилюючих гулянок. Подібно до багатьох визначних чоловіків він виріс геть байдужим до сексу. Починаючи з повного неприйняття, властивого знаним мудріям, десь років у дванадцять він сказав собі: «Дивись, все це тобі не потрібно, це — бруд, все це — обман і фальш», і все це відкинув геть, як це зазвичай роблять люди його ґатунку, та потім, замість того, щоб перетворитися на сучого сина, як більшість з них, він озирнув оком пустелю, що залишилася довкола, і сказав сам собі: «Ні, так не годиться». І навчився терпимості, ласкавості, поблажливості й навіть прихильності.

Слуга-філіппінець вніс карафу води та вази з фруктами й горішками і побажав доброї ночі. Стар відкрив перший сценарій і почав читати.

Читав він години три, час від часу зупиняючись та правлячи про себе, без олівця. Іноді він відривав погляд від сторінки, зігрітий якоюсь радісною та туманною думкою, пов’язаною не зі сценарієм, і кожного разу якусь хвилину він згадував, з чим саме.

І тоді осявала думка: з Кетлін, і він дивився на лист — гарно було мати листа.

Була третя година ночі, коли на тильній стороні долоні запульсувала вена, сповіщаючи, що час кидати роботу. Кетлін тепер дійсно була далеко Ніч пішла на ущерб, а з нею й образ Кетлін: різні її риси спливали в пам’яті, як картинка в телескопі, — незнайомкою, що збуджує уяву, з якою його зв’язують усього лише кілька коротких годин. І тепер вже, здавалося, саме час розкрити конверт.

Дорогий містере Стар!

За півгодини я буду з Вами на побаченні. А при прощанні я вручу Вам цього листа. З нього Ви дізнаєтеся, що я незабаром виходжу заміж і більше бачитися з Вами не зможу.

Мала б сказати Вам це ще вчора, та Вам, схоже, до цього не було діла. А чудовий день сьогодні було б нерозумно псувати цим повідомленням, а потім спостерігати, як згасає Ваш інтерес до мене. Хай він краще зникне зараз, відразу й назавжди. Я, вочевидь, вже дала Вам зрозуміти, що я не якась там «дешевка», що дістається комусь задарма. (Щойно почула цей вислів від своєї вчорашньої сусідки по столу, яка сьогодні заскочила на годинку. Вона, здається, вважає, що всі тут продажні ««дешевки», крім Вас. Гадаю, що я повинна передати її думки Вам, так що дайте їй роботу, якщо можете.)

Мені дуже лестить, що будь-який чоловік, який оточений такими гарненькими жінками (не можу закінчити це речення, та Ви розумієте, про що я). А тепер маю бігти на зустріч з Вами, бо інакше запізнюся.

З найкращими побажаннями,

Кетлін Мур.