Я віддав би життя за тебе (збірка)

Фіцджеральд почав писати «Гру в офсайді» в березні 1937 року, перебуваючи тоді в Північній Кароліні. Письменник сказав Гарольдові Оберу: «Попри все, я розпочав оповідання про футбол, хоча тільки Богу відомо, звідки взяти два тижні вільного часу. (…) Чорт забирай, що ж мені робити? Я хочу писати оповідання про футбол безперешкодно + безперервно». У квітні він надіслав Оберові чернетку під назвою «Спортивне інтерв’ю» й попросив завдатку. Мабуть, «Гра в офсайді» — це щось на зразок перенесення в часі, спомин про кращу, щасливішу пору, ніж та, коли автор сидів без ламаного гроша в готелі в Димних горах і творив для себе товариство синьоокої білявої Кікі, яка дивиться матч на стадіоні «Єль-Боул»[196]. У цьому творі також ідеться про шахрайство, брехню, секс і різні зловживання на тлі блискучої Ліги плюща. Це зразок Фіцджеральдових спроб написати те, що він сам називав «ідентичним виробом» — різновид оповідання, яке читачі все-таки зіставляли з самим автором, а той натомість зображав своїх милих персонажів неприкрашеними й навіть непорядними. Фіцджеральд також розраховував продати цей твір як сценарій, назвавши його «оповіданням про футбол для узбережжя».

Обер уподобав цей твір і сказав авторові: «Ви знову у формі». Фіцджеральд погодився: «Я відчуваю, що робота повертається до попереднього стану, коли моє здоров’я поліпшується». Однак у журналі «Сатердей івнінґ пост» відмовилися від цього оповідання, що тепер мало назву «Спортивна пауза», як надто довгого. Обер повідомив: «Вони кажуть, що йому бракує тепла Ваших найкращих робіт і в ньому немає “полум’яного запалу”, якого сподіваються Ваші читачі. Від цього мені прикро. Може, це й не найкраще Ваше оповідання, — ні один автор не може бути весь час на вершині, але воно набагато краще, ніж 9/10 оповідань, які вони купують, так що безглузда ця їхня критика». Однак Обер зауважив, що, «можливо, Ви зможете зробити щось із Кікі чи Консідайном, щоб вони стали приємнішими».

Фіцджеральд залишив цих двох головних героїв такими, як були. Однак його турбувало найменування справжніх коледжів, тож подав фіктивну назву школи Ван-Кампа й розглядав можливість перейменувати Єль на Принстон — свою альма-матер. Він працював над оповіданням у червні 1937 року, але відклав його, коли приїхав до Лос-Анджелеса, уклавши новий контракт із кінокомпанією «Метро-Ґолдвін-Маєр», і відразу взявся працювати над сценаріями. У жовтні 1937-го автор, і далі маючи на думці оповідання, яке перейменував на «Гру в офсайді», та «Прийом у дантиста», пише Оберові: «Стосовно цих оповідань. Я маю намір щось із ними зробити, але, цілком певно, відкладу це, аж поки дам лад “ТРЬОМ ТОВАРИШАМ”; як я вже сказав Вам, це справа трьох тижнів. Тоді або візьму тиждень відпустки, або просто знайду час якось попрацювати рано-вранці. Тож скажіть у “Кольєрзі”, щоб не хвилювалися про це. Що довше я чекатиму, то краще налаштуюся на свіжу точку зору. (…) І перше, і друге настільки близьке до здійснення, що я впевнений: із написанням не буде жодного клопоту». Оберова картотека свідчить, що він так і не надіслав іншої чернетки й зрештою редакція повернула Фіцджеральдові всі версії оповідання.