Я віддав би життя за тебе (збірка)

VI

Інстинктивно Тіб кинувся до диліжанса, але не зміг сказати ні слова Джозі. Заткнуло горло, коли побачив вираз на її обличчі. За якусь мить він звернувся до капрала-кавалериста:

— Доктор Пілґрім у безпеці. Зараз він у вігвамі лікує вождя. Якщо твердо триматимемося, то всі викрутимося з біди.

— Що це все означає?

— Це означає, що тут ось-ось усе полетить шкереберть, — відповів капралові Бен Кері. — Але ваш полковник нас і слухати не стане, ми ж бо вірджинці.

— Тепер я вже знаю, що й до чого, — сказав Тіб Джозі, — а от учора ввечері нічого не знав.

Увесь цей час лунав стогін, який перейшов у крик, мало не виття, і навколо вождевого вігвама стовпилися воїни.

— Краще б йому полегшало, — понуро буркнув Кері.

Минуло десять хвилин. Жалібний стогін то гучнішав, то тихшав. З-під відкинутого полога тіпі висунулось обличчя перекладача, і той щось швидко сказав мовою сіу, а тоді переклав англійською — для білих.

— Йому менше два зуба.

І тут, на подив Тіба, до нього із сутінків озвався голос Джозі.

— Усе гаразд, правда? — спитала вона.

— Ми ще не знаємо.

— Я маю на увазі, що геть усе гаразд. Мене навіть не дивує, що я тут.

— То ти повірила мені?

— Повірила, Тібе… але тепер це не важливо.

Її очі з таким прозорим, а водночас завуальованим виразом, який називають зоряно-мрійливим, вдивлялися повз індіянців, що голосили, повз стривожених білих, повз зловісний чорний трикутник тіпі — на якесь своє видіння проти неба.

— Коли ми разом у якомусь місці, — мовила дівчина, — тоді воно таке саме добре, як і всяке інше. Поглянь, люди знають це, вони дивляться на нас. Ми тут не чужі, нас не скривдять. Вони знають, що ми вдома.

Взявшись за руки, Тіб і Джозі чекали, прохолодний вітерець обдував її кучері круг лоба. Час від часу у вігвамі рухалася свічка, можна було розрізнити знайомий голос лікаря та гортанний голос перекладача. Один біля одного сиділи навпочіпки індіянці, солдат знімав із воза кошик з харчами. Враз над затихлим селищем чисте небо покрилося зоряним знаменом. Тут тільки Джозі знала, що вже нічого тривожитися, адже вони з Тібом володіють усім — далі, ніж сягає зір. Вона почувалася в безпеці й теплі, поклаши руку на Тібове плече, поки там, за тихим присмерком, доктор Пілґрім робив своє на призначеній зустрічі.