Страница 9 из 151
Цього фермера ми проминули разів десять-п’ятнадцять, коли раптом мою напівдрімоту обірвав юний сусід у купе, що негучно побуркував і похмикував, помахуючи ступнею вгору-вниз, як барабанщик в оркестрі. Я здивувався й зрадів, побачивши, що він дуже зворушився — від книжки, яку міцно стиснув довгими білими пальцями, від «Аристократії світу духів».
— Либонь, зацікавила вас ця книжка, — весело зауважив я.
Юнак із худорлявим обличчям глянув на мене очима, які бувають тільки в тих, що пізнали спіритизм, і в тих, що заперечують його.
Здавалося, він ще не зовсім отямився від читання, тож я повторив своє питальне звернення.
— Зацікавила?! — вигукнув він. — Зацікавила?! Господи!
Я придивився до нього. Еге ж, цілком очевидно, що це або медіум, або один із тих молодиків, які пишуть гумористичні оповідання про спіритуалістів для популярних журналів.
— Видатний зразок… літературної праці, — відповів він. — Герой, безперечно… так би мовити… провів мало не весь час після смерті, диктуючи текст своєму дядькові.
Я згодився, що, мабуть, так воно й було.
— Цінність книжки, звичайно ж, — зітхнувши, зауважив мій співрозмовник, — цілковито залежить від того, де тепер перебуває молодий покійник… з його слів.
Я спантеличився.
— Певна річ. Мабуть, він у… раю, а не в… не в чистилищі.
— Так, — задумливо проказав він. — Був би конфуз, якби виявилося, що небіжчик опинився в чистилищі. А ще більший конфуз — якби виявилося, що він деінде.
Це вже перейшло міру.
— У житті цього молодика не було нічого такого, з чого можна було б припустити, що він потрапив у… у…
— Звичайно, не було. Я розмірковую не про місце, яке ви мали на увазі. Кажу тільки про конфуз, що міг би статися через чистилище або ще якусь іншу місцину.
— Яку саме, сер?
— Наприклад, Йонкерс.
На те я здригнувся.
— Що?
— Якщо він у чистилищі, то це ще невеликий огріх. Та якщо він у Йонкерсі…
— Шановний сер, — роздратувавшись, перебив я його, — що може пов’язувати Йонкерс і «Аристократію світу духів»?
— Ніщо. Я тільки зауважив, що коли він у Йонкерсі…
— Але ж він не в Йонкерсі.
— Так, не в Йонкерсі. — Помовчавши, юнак знову зітхнув. — Насправді він зовсім недавно вибрався з Пенсильванії до Огайо.
Цього разу я зірвався на ноги — нерви підвели. Ще не втямивши, куди хилить мій співрозмовник, я вже відчув, що він натякає на щось важливе.
— Хочете сказати, — поспішно спитав я, — що відчуваєте його астральну сутність?
Юнак рвучко випростався.
— Годі! — різко відповів він. — Здається мені, що весь останній місяць я забавляю легковірних дамочок і Безілів Кінґів[13] усіх Сполучених Штатів! Так склалося, сер, що мене звуть Косґроув П. Гарден. Я живий, ніколи не вмирав, а після читання цієї книжки вже не вважатиму, що вмирати — цілком безпечна справа!