Страница 68 из 151
Перлина і хутро
Наприкінці 1935 року Фіцджеральд розпочав серію оповідань про дівчину-підлітка того самого віку, що й Скотті Фіцджеральд у той час. Ґвен з її блакитними очима, із зацікавленням хлопцями, респектабельні північно-східні коледжі й Нью- Йорк — усе це має чимало спільного зі Скотті, як можна побачити у відомих Фіцджеральдових листах до неї.
Він написав Гарольдові Оберу в середині грудня:
«Це оповідання [“Несказанно мила”] — плід мого бажання писати про дітей віку Скотті. (…) Хочу, щоб вийшла серія, якщо в “Пості” сподобається ця ідея. Якщо так, то скажіть їм, будь ласка, що я хотів би, аби вони притримали це оповідання, поки надійде інше [“Перлина і хутро”], яке має передувати. Колись вони так робили в серії про Безіла. Я не чекатиму відповіді на те, щоб розпочати другий твір — про Ґвен, натомість чекатиму від Вас телеграму про схвалення або ж заперечення цієї ідеї».
Хоча Фіцджеральд одужував від жахливого грипу й, хворіючи, харкав кров’ю, однак був у гарному настрої завдяки своїй роботі: «Мені подобалося писати це оповідання, й зі мною таке трапилося вдруге за цей рік, + це хороший знак». Навесні він наполегливо працював, пишучи й редагуючи цей твір. Обер захопився ідеєю про Ґвен, не в останню чергу тому, що, на його думку, це могло б уберегти Фіцджеральда від того, щоб знову писати сценарії: «Я гадаю, було б набагато розумніше для Вас працювати над цією серією, ніж іще раз пробувати щастя в Голлівуді, так що забудьмо про це».
У «Пості» прийняли перше Фіцджеральдове оповідання про Ґвен — «Несказанно мила» — й опублікували його у квітні 1936 року, не чекаючи, поки автор надішле, як він хотів, «Перлину і хутро». Більше того, вони повернули «Перлину» й попросили істотно змінити її. Знеохотившись, Фіцджеральд якийсь час працював над сценарієм «Балеток» і повідомив Оберові: «Я провів ранок, пишучи цього листа, бо, природно, розчарувався від того, що “Посту” не подобається оповідання про Ґвен; мені конче треба відпочити і взятися до роботи в другій половині дня — спробувати заробити трохи грошей, хоч і не знаю, куди звернутися». Старання самого Фіцджеральда про заробіток відображено в родині Ґвен: її батько втратив гроші під час Великої депресії й, очевидно, змушений багато в чому відмовляти їй.
Автор незабаром повернувся до «Перлини і хутра», але відмовився від переробки, яку запропонували Обер і його помічниця Констанс Сміт. Оберові не сподобалася вся поїздка в таксі в південному напрямку й краса запустіння в уявному Фіцджеральдовому Кінґсбриджі: «Добряча частина тексту про таксі видається мені неправдоподібною. (…) Я перевірив станції метро в Кінґсбриджі та на Двісті тридцятій стрит, із яких так само близько добиратись, як і з будь-якої частини Нью-Йорка. Поїзди метро там ходять що три-чотири хвилини. Якщо хтось поспішає добратися з Двісті тридцятої стрит до П’ятдесят дев’ятої, то він і не подумає брати таксі, та й у незаселених районах немає ніяких підземних терміналів, які описано у Вас». Сміт заперечила по-своєму: «Навіщо комусь навесні брати з собою шиншилову пелерину до Вест-Індії?» Коли в «Пості» знову відхилили це оповідання, Фіцджеральд узагалі відмовився надсилати їм цей твір. В Оберових записках вказано, що три його версії знищено 14 травня 1936 року. 13 червня «Пост» таки опублікував ще одне оповідання про Ґвен — «У будинку». Шість днів перед тим «Перлину і хутро» продано виданню «Пікторіал рев’ю» за тисячу доларів, причому імена персонажів змінено, щоб твір не конкурував із оповіданнями про Ґвен. Його так і не надрукували, а «Пікторіал рев’ю» — на початку тридцятих років популярний жіночий журнал з тиражем 2,5 мільйона — припинив діяльність навесні 1939-го, ставши жертвою Депресії.