Страница 113 из 151
— Невже ви зі Сходу?[226] — спитав він зі сходового майданчика.
— Еге ж. Я народилася й виросла в Айдахо.
Сівши на край ліжка, Еммет розв’язував шнурок на черевику, сердитий від того, що зовсім не почувається хворим, хоча й очевидно хворіє.
— Недуги мають приходити нагло, — сказав він, — як ото бубонна чума.
— Я ніколи не бралася лікувати пацієнтів з бубонною чумою, — самовдоволено відповіла міс Гапґуд.
Еммет подивився на неї.
— Ніколи?..
Монсен вирішив знову взятися до черевиків, але медсестра вже стояла навколішки й уміло маніпулювала з шнурками, немовби бавилася в «ниточку». У миті, коли з такою самою вправністю медсестра допомагала зняти піджака, пацієнтові згадалась імпровізована гамівна сорочка, яку він колись бачив на оскаженілому портовому вантажнику.
— Зі штанами я сам впораюся, — запропонував він.
На те міс Гапґуд податливо перейшла на той бік ліжка, попутно зачепивши латунний камінний екран. Той, тричі гучно торохнувши, розпластався на підлозі.
— Усе гаразд, — квапливо сказав Еммет. — Піжама у валізі. Я ще не все встиг розпакувати.
Після пошуків міс Гапґуд вручила йому парадну сорочку і вельветові штани. На щастя, Еммет зауважив блиск запонок ще перед тим, як опинився в цій сорочці.
Коли він, нарешті, ліг у постіль, ковтнувши дві таблетки й засунувши в рот термометра, медсестра, дивлячись у дзеркало й чешучи пацієнтовим гребінцем своє ідеально сплутане волосся, мовила:
— Гарні речі маєте… Останнім часом я працювала в таких домівках, де на речі навіть плюнути бридко. Ото й попросила доктора Кардіффа добрати мені справжнього джентльмена. Я ж бо й сама леді.
Вона підійшла до вікна й окинула зором ранній врожай долини Сан-Фернандо.
— Гадаєте, Карлос Дейвіс має намір одружитися з Марією Томас? Ані не пробуйте відповісти, поки я не вийняла термометра.
Але Еммет, уже без термометра в роті, сидів у ліжку.
— Ви мені нагадали… Я ж мав намір лягти спати аж після відвідин міс Голлідей.
— Я дала вам дві снодійні таблетки, містере Мом.
Він звісив ноги з ліжка.
— А чи не дали б ви мені блювотного чи ще чогось? Щоб я позбувся цих таблеток. Якби так солоної води принести…
— І викликати у вас спазми?! — вигукнула міс Гапґуд. — У вас, хворого на серце!
— Замовте тоді гарячу каву й видобудьте з валізи шовковий халат. Наступною забутою річчю стане моє ім’я.
Монсен не хотів докоряти, та й міс Гапґуд не образилася. Вона просто похитала головою, сіла й зробила рукою такий жест, наче грала гаму на фортепіано.
— Гаразд, я спатиму, — розпачливо вирішив Еммет. — Напевно, міс Голлідей буде тут аж за кілька годин. Розбудіть мене тоді, будь ласка.
— Вам не можна спати в такій позі.
— Я завжди засинаю, лежачи на лікті.
Медсестра поклала його горілиць — найспритнішим рухом за весь час їхнього знайомства.