Страница 101 из 151
III
Цієї зими Кікі траплялося чимало залицяльників, але зі своїм спустошеним серцем вона відплачувала їм знеціненою монетою. Наче уві сні дівчина перебула лютневу інспекцію коледжів. Лише в Нью-Гейвені надовго розплющила очі, аби пошукати Ріпа Ван-Кампа у вирі натовпу, і, не знайшовши, надіслала записку до його кімнати в гуртожитку. Наступного дня вони йшли крізь легкий сліпучий снігопад, і на Ріповому обличчі, різьбленому проти зимового неба, раптом знову відобразилася насолода.
— Де ти був учора ввечері? — спитала Кікі.
— У мене немає білої краватки-метелика та фрака.
— Яке безглуздя! — нетерпляче вигукнула вона. — А я ношуся з капітальними планами для тебе — ще й якими реальними. Гадаю, що знайшла тобі покровителя. Почекай трохи — все дізнаєшся.
Сидячи в його робочому кабінеті перед вогнищем у каміні, Кікі сказала Ріпові:
— Це чоловік на ім’я Ґіттінґз, випускник 1903 року, друг сім’ї. Ото минулого місяця він загостював у нас, і якось я застала його за писанням чогось таємничого, і то дуже, бо зразу ж сховав папірець, щойно я ввійшла. Мені закортіло з’ясувати, в чому річ, що я й зробила. То був список прізвищ[202]: Келлі, Кечам, Кілпатрік і так далі… Зрештою він признався, що це футбольна команда, складена з колишніх єльських гравців, прізвища яких починаються на «К». Ґіттінґз сказав мені, що коли треба згаяти трохи часу, він вибирає певну літеру алфавіту й певну команду. Я відразу ж розпізнала, що це наша людина.
— Хай він дійде й до літери «V», — відповів Ріп, — але я не втямлю, як…
— Не будь тупим. Невже не розумієш, що футбол — це його захоплення? Він трохи схиблений на цьому.
— Мабуть.
— І він неодмінно захоче платити за своє захоплення. А саме — тобі.
— Звичайно ж, я дуже вдячний тобі за інтерес.
— Ти не… Маєш мене за недосвідчену, але ти ще не все знаєш. Я завела балачку з Ґіттінґзом і забила клина йому в голову. Сказала, що тобі запропонували великі гроші за перехід до одного з коледжів на Заході.
Ріп зірвався на ноги.
— Заспокойся, Ріпе. Мушу сказати, що містер Ґіттінґз не міг заспокоїтися. Бушував і кричав, що це злочин. Нарешті він запитав, звідки надійшла пропозиція, але я подумала, що на тому краще зупинитися. Ти сердишся?
— Та ні. Чи не могла б ти мені сказати, навіщо ти все це робиш?
— Не знаю, Ріпе. Напевно, це своєрідна помста.
Вони йшли старим студентським містечком у ранніх сутінках. Кікі зупинилася під лампою на кронштейні, що відкидала жовтий квадрат на блакитному снігу.
— Треба керуватися здоровим егоїзмом, — сказала вона нібито сама собі. — Передусім це допоможе тобі здобути дівчину до вподоби. Коли вирішиш, що тобі взагалі потрібна дівчина.
— Я ніколи не бачив такої, як ти, — відповів Ріп. — Відколи ми розсталися минулого року, я не міг не думати про тебе, хай навіть ти й сказала мені, що це нічого не значить.
— Невже я таке сказала?
Кікі виглядала дуже гарно, і Ріп похвалив її щоки.
— Такі гарні. Дуже білі.
— Як і твої.
Вони ступили крок від світла й торкнулись обличчями морозної темряви.
— Ріпе, мене хтось чекає в «Тафті»[203], — мовила Кікі. — У суботу ввечері прийди до нашого будинку в Нью-Йорку. Там буде містер Ґіттінґз.