Страница 6 из 96
— О, Лоїс, Лоїс, я тоді просив у Бога більше. Я хотів, щоб ти писала мені листи та хотів місця за твоїм столом. Мені дуже цього хотілося, Лоїс, люба.
— Ти матимеш це, Кіте, — ридала вона, — ти ж знаєш це, скажи, що ти це знаєш. Ох, я поводжусь, як дитина, але я не думала, що ти виявишся таким, і я… о, Кіте… Кіте….
Він взяв її за руку і ніжно погладив її.
— Ось твій автобус. Ти ж приїдеш знову, правда?
Вона поклала руки на його щоки, і, опустивши його голову, притиснула його обличчя до свого, мокрого від сліз.
— О, Кіт, брате, одного дня я тобі щось скажу.
Він допоміг їй увійти, побачив, як вона дістає хустинку і сміливо посміхається йому. І коли водій надавив на газ і автобус рушив, навколо неї піднялася густа хмара пилу, і вона зникла.
Кілька хвилин він простояв там, на дорозі, спершись рукою на ворота, а його губи склалися у напівпосмішку.
— Лоїс, — сказав він вголос, якось здивовано, — Лоїс, Лоїс.
Пізніше деякі послушники помітили його на колінах перед П’єтою, і, повернувшись через деякий час, знайшли його все ще на цьому ж місці. І він був там допоки зійшли сутінки, і приязні дерева затіяли розмови у вишині, а цвіркуни перейняли свій тягар пісень у присмерковій траві.
Перший клерк у телеграфній будці на Балтиморському вокзалі свиснув крізь великі зуби до другого клерка:
— Чого?
— Бачиш цю дівчину — та ні, красуню з великими чорними крапками на вуалі. Занадто пізно — вона вже зникла. Ти пропустив дещо.
— Що саме?.
— Нічого. Чорт, яка ж вона гарна. Приїхала сюди вчора і відправила телеграму якомусь хлопцеві, щоб її зустрів. Тепер, хвилину тому, вона прийшла з повністю написаною телеграмою і стояла тут, щоб подати мені її, коли зненацька передумала чи що, і раптом порвала її.
— Гм.
Перший клерк обійшов стійку і, піднявши з підлоги два клаптики паперу, ліниво склав їх. Другий клерк читав через плече і, читаючи, підсвідомо підраховував слова. Їх було всього сім.
«Хочу попрощатися тобою назавжди. Рекомендую Італію. Лоїс».
— Порвала, кажеш? — сказав другий клерк.