Страница 86 из 87
VI
Багатство золотистих променів переливалося безсиллям, а довгий день продовжував терпіти запилюжену дорогу та мрійливе тепло, що здіймалося над будинком. Дві неспокійні пташки намагалися віднайти прохолодне місце серед гілок на дереві біля сусіднього будинку, а внизу темношкіра жінка мелодійно пропонувала полуницю. Був квітневий полудень.
Селлі Керол Хеппер, витягнувши руку на підвіконні й поклавши на неї підборіддя, сонно дивилася на мерехтливі під сонцем пилинки, на теплі хвилі тепла, що випромінювала новонароджена весняна земля. Вона побачила старенький добрий Форд, що вигулькнув з-за небезпечного повороту і, грюкаючи й сопучи, ледве доїхав до пункту призначення й ривком зупинився. Вона не вимовила й слова, а через хвилину різкий знайомий свист розірвав повітряну тишу. Селлі Керол усміхнулася й примружила очі.
— Доброго ранку.
З-під даху авто визирнула вигнута голова.
— Пізнього ранку.
— А, дійсно, — сказала вона з вдаваним здивуванням. — Гадаю, що не знаю.
— Що поробляєш?
— Їм зелений персик, очікую на смерть.
І Кларк з останніх сил вивернув свою голову, аби побачити її обличчя.
— Вода така тепла, як парне молоко, Селлі Керол. Не хочеш поплавати?
— Ненавиджу звиватися, — зітхнула ліниво Селлі Керол, — проте щось таки захотілося.