Страница 79 из 87
III
Усю ніч у вагоні було дуже холодно. Вона викликала провідника, аби попросити ще одну ковдру, та зайвих не було, тому, скрутившись калачиком, вона тремтіла від холоду під ковдрою, яку склала вдвоє, та хоча б декілька годин намагалася поспати. Зранку прагнула виглядати краще.
Встала вона о шостій, ніяково вбрала свій холодний одяг і, хитаючись на нерівній підлозі, направилася до ресторану випити чашку кави. Снігу намело в тамбури вагону, він перетворив підлогу на слизький каток. Це було незвично, цей холод підкрадається до кожного кутка. Під час видиху з губ виринала хмаринка пару, тож вона дихала зі захопленням, просто так. Сидячи за столиком, вона розглядала за вікном білосніжні пагорби й долини, самотні сосни, котрі в зелених лапах подавали холодну страву для зимового бенкету. Часом повз потяг пролітала одинока ферма, потворна, непомітна, зледеніла й загублена в білім сніговім покрові; і кожного разу душа її сповнювалася милосердям до замурованих людей, котрі чекали на весну.
Коли Селлі поверталася з ресторану до свого вагону, то відчула несподіваний порив енергії та вирішила, що то, мабуть, і є та життєдайна атмосфера, про яку говорив Гаррі. Це — Північ, і він тепер теж її частинка серця.
Вітрище буйний дуй!
Блукай і все руйнуй,
— переповнена феєрією заспівала сама собі.
— Що ви сказали?— увічливо запитав провідник.
— Я попросила почистити пальто.
Довгі дроти телеграфу тепер затанцювали парами, збоку лягли дві колії — три — чотири; рядком потягнулися будинки зі засніженими дахами, промайнув трамвай із візерунками морозу на вікнах, вулиці — більше вуличок — місто.
Вона здивовано ступила на платформу студеного вокзалу й побачила три фігури в хутрах, що швидко линули до неї.
— Це вона!
— Ох, Селлі Керол!
Селлі впустила свою валізку з рук.
— Привіт.
Смутно знайоме, холодне обличчя прихилилося та поцілувало її, група інших лиць, здавалося, випромінювала великі важкі кільця сигаретного диму; вони всі тиснули їй руку. З Гаррі прийшли його брат Гордон — низький бадьорий тридцятилітній чоловік, не мистецька й дещо каламутна рольова модель молодшого брата, а жінка останнього, Майра, — апатична леді зі світло-русявим волоссям та в хутряному шоломі. Селлі Керол одразу ж відчула в ній щось скандинавське. Веселий водій захопив її валізку, Майра млосно вигукувала «Моя люба» й уривчасто раділа зустрічі, і, безглуздо теревенячи, вони дружньо вивалилися з вокзалу. Потім вони влізли в авто, що пробиралося крізь згорблену процесію засніжених вулиць, на яких у кожному кутку маленькі хлопці чіпляли санки до продовольчих вагонів та автівок.
— Ох, — вигукнула Селлі Керол, — Я теж хочу таким зайнятися! Можна, Гаррі?
— Забава — для дітей, проте, думаю, ми б могли...
— А було б весело, — жалісно мовила вона.
На білосніжному схилі розкинувся просторий каркасний будинок, і тут її познайомили з громіздким сивоволосим господарем, який їй одразу ж сподобався, та леді яйцеподібної форми, що поцілувала її — то були батьки Гаррі. У цілій галасливій годині змішалися метушливі уривки фраз, гаряча ванна, яєчня з беконом та відчуття спільної ніяковості; після цього вони з Гаррі опинилися одні в бібліотеці, і вона наважилася зізнатися, що хоче покурити. У просторій кімнаті з портретом Мадонни над каміном розтяглися великим рядом книги, обкладинки яких відблискували від світла каміна світло-золотавим, темно-мідним і яскраво-червоним мерехтінням. Усі спинки крісел біля узголів’я вкривалися мережевими серветками, де кожна голова могла відпочити, софа була дуже зручною, книги виглядали, ніби були читані-перечитані — і Селлі Керол раптом миттю згадала домашню стареньку пошарпану бібліотеку, громіздкі медичні фоліанти батька, три портрети її великих двоюрідних дядьків, мальовані олійними фарбами, і давній диванчик, який вже півсотні літ не перетягували, але ж як розкішно мріялося на ньому. Ця кімната вражала її тим, що вона не відзначалася ані привабливістю, ані безладністю. Просто галерея достатньо дорогих речей, яким не було більш як п’ятдесят.
— Що ти думаєш про нашу домашню атмосферу? — запитав енергійно Гаррі. — Вона тебе дивує? Маю на увазі, чи тебе нічого не розчарувало?
— Ні, Гаррі, — тихо відказала вона й протягнула до нього свої руки.
Та після короткого поцілунку він здавався стривоженим й знову розпочав допит:
— А місто? Тобі тут подобається? Ти відчуваєш це бадьоре повітря?
— Гаррі, — розсміялася вона, — я ще не встигла все оглянути. Не вимагай всього й одразу ж.
Затягнувшись сигаретою, вона полегшено зітхнула.
— Ще одна річ, про яку я б хотів тебе попросити, — розпочав він, ніби вибачаючись. — У вас, на Півдні, коріння життя проростає зі сімейної ідилії — і я не кажу, що це погано, проте в нас тут дещо по-іншому. Розумієш, спочатку ти помітиш безліч речей, які здаватимуться тобі трішки вульгарними, мабуть, Селлі Керол, та ти не повинна забувати, що наше місто триває лиш у трьох поколіннях. Кожен має батька, і половина з нас може похвалитися дідусями, проте далі наш родовід уривається.
— Звісно, — прошепотіла вона.
— Наші предки, бачиш, заснували місто, і чим тільки тоді вони не займалися. Наприклад, є одна жінка, що є серед привілейованих осіб нашої громади, тож, уявляєш, її батько був сміттярем, — ну, всякого бувало.
— Зачекай, — сказала спантеличено Селлі Керол, — ти гадаєш, я буду осуджувати людей?
— Не зовсім...— перервав Гаррі, — і я зовсім їх не соромлюся. Просто, знаєш, минулого літа до нас завітала одна дівчина з Півдня й дещо недоречне ляпнула... тож я вирішив тебе попередити.
Селлі Керол несподівано обурилася — це виглядало нібито її несправедливо відшльопали — та Гаррі вирішив, що тема остаточно вичерпана, і продовжив бесіду з величезною жвавістю.
— Зараз у нас пора карнавалу. Вперше за десять років. Зараз будують справжню кришталеву фортецю, котра вперше з’явилася у вісімдесят п’ятому. Вона складатиметься з блоків справжнього добірного льоду — це грандіозно!
Вона піднялася й підійшла до вікна, відсунула важкі ворсисті портьєри й виглянула на вулицю.
— Ох! — несподівано вигукнула вона. — Тут двоє маленьких хлопців роблять сніговика! Гаррі, як вважаєш, можна вийти й допомогти їм?
— Мрійниця! Краще підійди та поцілуй мене.
Вона неохоче відмовилася від своєї витівки.