Страница 44 из 87
— ...із власними дітьми подібним чином. Ви одружені вже вісімнадцять років, і ти достатньо зріла, аби зрозуміти — що ж відбувається.
— Ти не маєш права так розмовляти зі мною. Ти...
— Маю. Дядько Роберт завжди був моїм найкращим другом, — він тремтливо сіпнувся, бо по-справжньому співчував дядьку та своїм трьом маленьким кузенам.
Една піднялася, не спробувавши свій салат із краба.
— Це — найбезглуздіша дурниця.
— Гаразд. Якщо ти не хочеш мене вислухати, я піду до дядька й усе йому розкажу. Він і так дізнається про все, рано чи пізно. А після цього я піду до старого Мойсея Слоуна.
Една рухнула назад на стілець.
— Не говори так голосно, — благала вона його. Її очі наповнилися слізьми. — Ти навіть не уявляєш, як зараз звучить твій голос. Для таких божевільних звинувачень ти б міг обрати місце, в якому людей трохи менше.
Він не відповів.
— О, я знаю, що ніколи тобі не подобалася, — продовжила вона, — а зараз ти просто намагаєшся отримати вигоду через якість хворі плітки, аби розгромити єдину цікаву дружбу, яка в мене є. Що я такого зробила, аби ти так мене ненавидів?
Енсон усе ще мовчав. Були спроби «взивання» до його лицарського духу, потім — до милосердя, зрештою — до привілейованої витонченості, коли ж він і оком не змигнув, почалися зізнання, і він зміг використати цю ситуацію. Зберігаючи мовчанку й спокій, повертаючись до своєї основної зброї, якою були його щирі емоції, він кинув її в прірву глибокого відчаю ще до того моменту, як закінчився обід. О другій годині вона дістала дзеркальце й носову хустинку, витираючи краплинки сліз й намагаючись припудрити темні кола під очима. Вона погодилася зустрітися з ним о п’ятій біля власного будинку.
Коли він приїхав, вона витягнулася на шезлонгу, який закривав сонце міцною тканиною, і сльози, котрі він викликав під час обіду, здавалося, ще мерехтять в її очах. А потім він відчув неприємну присутність Кері Слоуна.
— І чого ти хочеш? — одразу ж зламався Слоун. — Я знаю, що ти запросив Едну на ланч і налякав її якимись дешевими плітками.
Енсон сів.
— У мене немає причин, аби гадати, що це — лише плітки.
— Я чув, що ти збираєшся все викласти Роберту Хантеру та моєму батькові.
Енсон кивнув:
— Або ти зупиняєшся на цьому, або ж я зроблю це, — сказав він.
— Якого біса ти пхаєш свого носа туди, куди не треба, Хантере?
— Не гнівайся, Кері, — нервово сказала Една. — Питання лише в тому, аби довести йому, що це — абсурд.
— Однією простою причиною є те, що моє ім’я вплітається у ваші темні справи, — перервав Енсон. — І це все, що тебе стосується, Кері.
— Една — не член твоєї сім’ї.
— О, ти помиляєшся! — його злість зростала. — Тоді чому вона живе в цьому будинку й носить персні, куплені за гроші мого батька? Коли дядько Роберт одружився з нею, Една не мала жодного пенні.
Вони всі пригледілися до перснів, нібито вся справа була в них. Жінка зробила спробу, аби зняти їх із рук.
— Я вважаю, що це не єдині персні на світі, — мовив Слоун.
— Та це ж безглуздо, — закричала Една. — Енсоне, ти можеш мене вислухати? Я віднайшла першоджерело цих жалюгідних пліток. Служниця, яку я звільнила, найнялася до Чілічевих, а ті, росіяни, ти ж знаєш, витягують усі розповіді з їхніх наймитів й зовсім їх перекручують, — вона зі злістю вдарила кулаком по столу. — Та ще після цього Том позичив їм лімузин на цілий місяць, коли ми взимку були на Півдні.
— Бачиш? — нетерпляче вигукнув Слоун. — Ця служниця придумала неправдиве завершення історії. Вона знала, що ми з Едною були друзями, і розбовтала це Чілічевим. Там, у Росії, вони вважають, що якщо чоловік із жінкою...
І він опустився до теми дискусії про особливості стосунків людей на Кавказі.
— Якщо справа в цьому, то краще все пояснити дядьку Роберту, — сухо відказав Енсон, — тож коли плітки дістануться до його вуха, він має бути озброєним.
Вдаючись до того методу, який застосував за ланчем з Едною, він дав можливість їм розказати все до кінця. Він знав, що вони — винні, і що незабаром перейдуть межу від пояснень до самобичувань, і тим видадуть себе більше, аніж йому б хотілося. До сьомої вони вчинили відчайдушний крок й розказали йому правду — байдужість Роберта Хантера, пусте життя Едни, звичайна рутина, що спалахнула пристрастю. Та, як і будь-яка інша правда, ця була старою, як світ, і її безживне тіло не витримало міцної волі Енсона. Погроза піти до батька Слоуна зробила ситуацію ще більш безвихідною, бо останній, колишній продавець бавовни з Алабами, був відомим захисником моральних основ і контролював сина, виділивши йому певний спадок. Батько пообіцяв, що після наступної витівки гроші йому ніколи не дістануться.
Вони повечеряли в маленькому французькому ресторанчику, і розмова продовжилася — спочатку Слоун вдавався до фізичних погроз, пізніше вони удвох благали його, аби той дав їм час. Та Енсон був непохитний. Він розгледів, що Една вже розбита, тож її дух не має права воскреснути від надії на відновлення цієї жаги.
О другій годині в маленькому нічному клубі на 53-тій вуличці нерви Едни остаточно здали й вона кричала, що хоче повернутися додому. За весь вечір Слоун не пропустив жодної склянки віскі, він розкинувся на столі й почав тихо плакати, закривши обличчя руками. Енсон швидко сформував свої умови. Слоун залишає місто на шість місяців протягом сорока восьми годин. Після того, як він повертається, стосунки між ними не відновлюються, та в кінці року Една, якщо забажає, може сказати Роберту Хантеру, що вимагає розлучення, і пояснити свою причину, використавши буденні аргументи.
Він змовк, аби запевнитися, що вони готові до його остаточного вердикту.
— Ох, є ще одна річ, про яку я не згадав, — вимовив він повільно, — якщо Една хоче залишити дітей, я зроблю все можливе, аби ви втекли разом.
— Я хочу додому! — прокричала Една знову. — Хіба ти не достатньо познущався за один день?
На вулиці було темно, а химерні вогні Шостої авеню опускалися на землю. У цьому світлі ті двоє, що були коханцями, востаннє подивилися на трагічні обличчя один одного, усвідомлюючи, що їм недостатньо юності та сили, аби позбавитися від вічної розлуки. Слоун раптом швидко пішов вниз вуличкою, а Енсон зупинив таксі помахом руки.