Страница 36 из 87
ІІІ
Про них можна було б сказати: «Ніхто з нас немає нічого: ми багаті в бідності своїй», та, на щастя, вони були багаті. Це дало їм схоже відчуття авантюризму. Та все ж тоді, коли Енсон мав виїжджати у квітні й Паула разом із матір’ю супроводжувала його на Північ, положення й статки його родини безмірно її вразили. Спочатку наодинці з Енсоном у його кімнатах, в яких він грався ще хлопчиком, вона переповнювалася приємним відчуттям комфорту й турботи. Фотокартки Енсона в шапочці випускника початкової школи, Енсона верхи, разом із колишньою дівчиною з давно забутого містичного літа, Енсона в парубочій команді бояринів та серед подруг нареченої на якомусь весіллі змусили її відчути заздрість того минулого життя, яке було наповнене не нею, тож його владна персона, здавалося, настільки ввібрала й уособлювала такі спогади, що вона одухотворилася одержимою ідеєю вийти за нього заміж й повернутися до Пенсаколи вже його дружиною.
Та про негайне весілля можна було забути, навіть заручини повинні залишатися таємницею до закінчення війни. Коли вона усвідомила, що в них залишалося лише два дні до його повернення на фронт, її невдоволення кристалізувалося в намір зробити так, аби він відчував таку саму жагу, як і вона. Вони їхали на вечерю за місто, тож вона вирішила кинути виклик цієї ночі.
З ними в «Ріці» деякий час проживала кузина Паули — закрита, похмура дівчина, яка хоч і любила свою двоюрідну сестру, проте дещо заздрила її вдалим заручинам. Поки Паула, запізнившись, одягалася, кузина, яку ніхто не запросив на вечерю, піймала Енсона в маленькій вітальні готелю.
Енсон зустрівся з друзями о п’ятій і протягом години напивався з ними. Він покинув клуб Єлю у визначений час, і водій матері підвіз юнака до «Ріцу», та, проте, стійкість до алкоголю у спекотній, натопленій вітальні перетворилася на раптове сп’яніння. Він усвідомив це, хоча одночасно перебував у стані вдоволення й сорому.
Кузині Паули було двадцять п’ять, проте вона залишалася незвично наївною, і спочатку не могла збагнути, що відбувається. Вона ніколи раніше не бачила Енсона та здивувалася, коли той пробурмотів якісь невиразні фрази й ледь не промахнувся, сідаючи на стільця. Допоки не з’явилася Паула, до неї так і не дійшло, що аромат, який вона сприйняла за запах свіжо-чистої форми, насправді був запахом віскі. Та Паула це сприйняла відразу ж, тільки-но зайшла; прагненням дівчини залишилося забрати Енсона геть, допоки його не побачила її матір. Кузина прочитала це в погляді двоюрідної сестри.
Коли Паула та Енсон спустилися до лімузина, то знайшли там двох сплячих чоловіків — це були його друзі, з якими він пив в Єльському клубі, котрі теж збиралися на вечірку. Він повністю забув про те, що вони в авто. По дорозі до Хемпстеда вони прокинулися й співали. Деякі пісні були вульгарні, і, хоч Паула намагалася примиритися із фактом того, що Енсон дозволяє собі незначні словесні грубощі, її губи стискалися із соромом й огидою.
Схвильована й засоромлена кузина повернулася в готель, обдумала оказію і потім зайшла в спальню місіс Леджендр зі словами:
— Хіба він не кумедний?
— Хто кумедний?
— Хто? Містер Хантер. Він здається смішним.
Місіс Леджендр подивилася на неї дещо суворо.
— Як це, кумедний?
— Ну, він сказав, що він — француз, а я не знала, що він француз.
— Нісенітниця. Ти, мабуть, неправильно зрозуміла, — вона посміхнулася. — Це, неодмінно, був жарт.
Та кузина вперто покачала головою.
— Та ні, він сказав, що виріс у Франції. Говорив про те, що не володіє англійською, і ось чому не може перекинутися кількома фразами. І він дійсно не міг!
Місіс Леджендр із нетерпінням обернулася якраз у той момент, коли кузина додала в задумі:
— Мабуть, він просто напився, — і вийшла з кімнати.
Захоплива розповідь була правдивою. Енсон зрозумів, що не може контролювати свій голос, і віднайшов незвичайний вихід, оголосивши, що не говорить англійською. Багато років потому він любив розповідати цю частину історії, і кожного разу вона завершувалася нестримним реготом, що викликав у нього згадку про ці події.
Протягом години місіс Леджендр п’ять разів намагалася додзвонитися до Хемпстеда. І коли вона досягла своєї мети, довелося чекати ще десять хвилин, допоки в слухавці не пролунав голос Паули.
— Кузина Джо сказала мені, що Джон — захмелілий.
— Ох, ні...
— Ох, так. Кузина Джо каже, що він був п’яний, що він говорив їй, нібито виріс у Франції, що ледь не упав, сідаючи в крісло й поводився так, ніби був дійсно нетверезим. Я не хочу, аби ти поверталася додому з ним.
— Мамо, із ним все добре. Будь ласка, не хвилюйся через...
— Але я занепокоєна. Гадаю, це безмірно жахливо. Я хочу, аби ти пообіцяла мені не приходити з ним додому.
— Я все виправлю, мамо...
— Я не хочу бачити його разом із тобою в будинку.
— Гаразд, мамо. До побачення.
— Будь обережна, Пауло, і попроси когось, аби тебе провів.
Паула поволі відсунула слухавку від вуха й повісила її. Обличчя спалахнуло безнадійною тривогою. Енсон спав мертвим сном в одній зі спочивалень нагорі, поки вечеря внизу невтішно підходила до завершення.
Година їзди трохи протверезила юнака, — його поява була вже й не такою славетною, — і Паула сподівалася, що вечір ще не зіпсований після всього, та два необачні коктейлі перед самою вечерею привели до остаточної катастрофи. Його розмови були грубими й образливими протягом п’ятнадцяти хвилин, а потім він тихо сповз під стіл, зовсім як п’яниця на старій репродукції, та на відміну від репродукції в цій ситуації нічого кумедного не було. Жодна з присутніх дівчат не оскаржила такий вибрик, це породжувало лише мовчанку. Його дядько й двоє інших чоловіків віднесли його наверх, і тільки після того Паула подзвонила додому.
Через годину Енсон прокинувся в тумані нервової агонії, крізь який він після певного часу відчув присутність свого дядька Роберта, який стояв за дверима.
— Я запитав, тобі краще?
— Що?
— Тобі покращало, хлопче?
— Я відчуваю себе жахливо, — відповів Енсон.
— Я дещо маю для тебе, якщо ти зможеш це проковтнути, то неодмінно заснеш.
З важкими зусиллями Енсон висунув ноги з ліжка й ступив на поверхню.
— Зі мною все добре, — сказав він глухо.
— Розслабся.
— Я думаю, що шклянка бренджі допомоше спуститися вниз.
— Ох, ні...
— Так, мені дпмже лиш це. А зараз — все добре. Гадаю, я в...