Страница 44 из 53
Тепер із цим покінчено; він більше ніколи не поцілує жодної дівчини, поки не зустріне ту, яка стане його дружиною. Але його турбувало, що дівчина, яка здавалася йому абсолютно безгрішною, настільки легковажна в цьому питанні. Дивне збудження, яке охопило його, коли Джордж згадав, що Жобена й Скідді де Вінчі в автомобілі «вели себе просто жахливо», переросло в обурення, і це обурення зростало. Злочинне діяння — адже їй не було ще й сімнадцяти. Раптом його осяяло: напевно, він не повинен залишатися осторонь; напевно, йому доля подарувала можливість проявити себе. Якщо пояснити їй, що це глухий кут, що вона прирікає себе на страждання, то його поїздка до Нью-Йорка не буде марною. Він зможе повернутися в школу щасливим, усвідомлюючи, що приніс одній дівочій душі спокій, якого вона раніше не знала.
Насправді що виразніше він уявляв собі Жобену і Скідді де Вінчі в автомобілі, то більше скаженів.
О п’ятій годині вони вийшли з кабаре «У Еміля», щоб перебратися в «Кастл-гаус»[41]. Асфальт поблискував від мряки. Схвильована настанням сутінків, Жобена рвучко схопила Безіла під руку:
— Всі ми не помістимося в автомобілі. Наймімо он той екіпаж.
Вона дала адресу старезному кучерові у вицвілій темно-зеленій лівреї, й перекошені дверцята загородили їх від дощу.
— Як вони всі мені набридли! — зашепотіла вона. — У них порожні очі, у всіх, крім Скідді, але через якусь годину в нього буде заплітатися язик. Перший сигнал уже був: він почав бідкатися через свого песика Курчатко, який здох місяць тому. Ти коли-небудь зачаровувався тим, хто приречений; тим, хто йде визначеним долею шляхом, ніколи не скаржиться, не сподівається; тим, хто змирився з таким буттям?
Його чисте серце відчайдушно запротестувало.
— Навіщо ж себе губити? — заперечив він. — Кожен може почати з чистого аркуша.
— Тільки не Скідді.
— Кожен може, — наполягав він. — Потрібно лише прийняти рішення стати трішки кращим, і тоді ти здивуєшся, наскільки це легко і наскільки щасливішим ти станеш.
Схоже, вона його не чула.
— Як чудовно, чи не так? Надворі негода, а ми з тобою їдемо в цьому екіпажі, — вона повернулася до нього та усміхнулася, — удвох.
— Так, — мимоходом погодився Безіл. — Суть у тому, щоб кожен намагався вести бездоганний спосіб життя. Починати можна в дитячому віці, років у десять-одинадцять, тоді можна досягти абсолютної бездоганності.
— Справді, — згодилася вона. — У певному сенсі Скідді й веде бездоганний спосіб життя. Він не знає тривог, не знає жалю. Його можна було б відправити в минуле... ну, скажімо, у вісімнадцяте століття або в будь-яку добу, коли цінувалися гроші та красені, — і він був би там як вдома.
— Це зовсім інше, — стривожився Безіл. — Це зовсім не те, що я розумію під терміном бездоганне життя.
— Ти маєш на увазі щось більш витончене, — припустила вона. — Я відразу про це подумала, побачивши твоє підборіддя. Б’юся об заклад, ти просто береш усе, що захочеш.
Кинувши на нього ще один погляд, вона хитнулася в його бік.
— Ти не розумієш... — почав він.
Вона поклала руку йому на лікоть:
— Зачекай хвилинку; ми майже приїхали. Не поспішаймо до зали. Тут так святково, все палахкотить, а там — задуха, штовханина. Скажи візникові, нехай проїде ще кілька кварталів. Я помітила, що ти зовсім мало танцював; мені це сподобалось. Терпіти не можу чоловіків, які підскакують при першому акорді, ніби від цього залежить їхнє життя. Скажи, тобі справді лише шістнадцять?
— Справді.
— А видаєшся старшим. У твоєму обличчі так багато можна прочитати.
— Ти не розумієш... — уже з відчаєм повторив Безіл.
Прочинивши віконце, вона звернулася до візника:
— Підіймайтеся Бродвеєм, поки ми не скажемо, де зупинитися. — Знову відкинувшись на сидіння, вона мрійливо повторила: — Бездоганне життя. Хотіла б я провадити бездоганне життя. Я ладна страждати, якщо знати заради чого; не бажаю чинити щось мізерне, жалюгідне, нице — нехай у мене будуть лише великі гріхи.
— Та ні ж бо! — сполохався Безіл. — Хіба це вихід? Це хворобливі думки. Ніколи не говори таких речей — ти ж дівчина, тобі всього шістнадцять років. Ти мусиш... мусиш усе обміркувати та частіше згадувати про вічне. — Він спинився, очікуючи, що Жобена його переб’є, та вона мовчала. — Ось я, наприклад, лишень місяць тому викурював по дванадцять або навіть п’ятнадцять цигарок на день, коли у мене не було тренування з футболу. Сипав прокльонами, лихословив і майже не писав додому, тому батьки змушені були час від часу телеграфувати — тривожилися про моє здоров’я. У мене не було почуття відповідальності. До недавнього часу мені навіть і на думку не спадало, що можна жити бездоганно, але варто лише спробувати.
Він зробив паузу не в змозі впоратися зі своїми почуттями.
— На думку не спадало? — тихо перепитала Жобена.
— Ніколи. Я був таким, як усі, навіть гіршим. Мимохідь цілувався з дівчатами й не страждав.
— Що ж... що тебе так змінило?
— Зустріч з однією людиною. — Він різко повернувся до неї й ціною чималих зусиль зобразив на своєму обличчі жалюгідну подобу ледь помітної та сумовитої посмішки Джона Гренбі. — Жобено, у тебе... у тебе є задатки високоморальної дівчини. Я глибоко засмутився, помітивши, як ти сьогодні палила й танцювала ті сучасні, розгнуздані танці, — це ж дикунство. Та ще ті твої розмови про поцілунки... А якщо ти зустрінеш чоловіка, який зберіг цноту і який нікого не цілував, окрім рідних, — тобі ж доведеться зізнатися, як ти жахливо себе поводила?
Вона раптом різко відкинулася назад і рішуче промовила крізь бокове віконце:
— Тепер можете повертати у зворотному напрямку — адресу ми вам повідомили.
— Цьому треба покласти край. — Безіл знову посміхнувся, щосили намагаючись підняти її на сходинку вище. — Пообіцяй мені, що спробуєш. Це не так вже й складно. І коли одного чудового дня у твоєму житті з’явиться чесний і відкритий чоловік, який запитає: «Вийдеш за мене заміж?» — ти зможеш сказати йому, що ніколи не танцювала фривольних танців, окрім іспанського танго і бостону, і ніколи ні з ким не цілувалася... з шістнадцяти років, а можливо, тобі взагалі не доведеться говорити, що ти бодай із кимось цілувалася.
— Це ж нечесно, — сказала вона якимось дивним голосом. — Хіба я не повинна сказати йому всю правду?
— Ти зможеш сказати, що згрішила через незнання гріха.
— Он як.