До зірок

І вони житимуть далі. Тед Фей повернеться до Єля, засуне її портрет у шухляду столу і знову почне вибивати свої знамениті хоум-рани при переповнених базах наступної весни; о пів на дев’яту вечора знову підніметься завіса, але в її житті вже не буде чогось теплого і юного — того, чим вона володіла ще вчора.

На вулиці уже стемніло, вогні Бродвею нагадували лісову пожежу, і Безіл повільно пішов туди, де світло лилося найяскравіше. З невиразним почуттям схвалення і панування він дивився на величезні поверхні реклам, що сяяли та перетиналися. Тепер він бачитиме їх часто, і його тривожне серце битиметься в унісон з величезним тривожним серцем нації — сюди він приходитиме завжди, коли йому вдаватиметься вирватися зі школи.

Та тепер усе змінилося — він їде до Європи! Безіл раптом зрозумів, що нікуди йому їхати не хочеться. Не міг він не послухатися поклику власної долі та отримати взамін лишень кілька місяців без болю. Послідовне підкорення низки світів — спочатку школа, затим університет, а після і Нью-Йорк — ось про що він мріяв із самого дитинства, пронісши цю мрію з собою до самої юності. І невже глузування якихось хлопчаків зможуть змусити його відмовитися від справжньої мрії і з ганьбою сховатися в тіні? Він стрепенувся, як пес, що виходить з води, і відразу згадав про містера Руні.

Через кілька хвилин він увійшов до бару і, зміряний зацікавленим поглядом бармена, попрямував до столика, де все ще спав містер Руні. Безіл потрусив його за плече — спочатку обережно, потім рішуче. Містер Руні заворушився і почав вивчати очима Безіла.

— Схаменися, — сонно бурмотів він. — Візьмися за розум, а мене не чіпай!

— Я вже взявся! — сказав Безіл. — Чесне слово, я вже взявся за розум, містере Руні! Ходімо до умивальника, вам потрібно вмитися, а в потязі ще зможете поспати, містере Руні... Ну-бо, ходімо, містере Руні, ну, будь ласка...

Скрутний час, здавалося, не закінчиться ніколи. У грудні Безіл знову отримав догану, і аж до весни йому не дозволяли покидати школу. Розпещений матір’ю, він не звик до праці, і з цим, мабуть, не могла б упоратися жодна сила, окрім самого життя; він неодноразово починав усе з чистого аркуша, зазнавав поразки, але він починав знову і знову.

Після Різдва він потоваришував з одним свіжаком на ім’я Меплвуд, утім, вони посварилися через якусь дрібничку; протягом зимового семестру, коли школи для хлопчиків перетворюються на відокремлений маленький світ, що обмежений стінами шкільної будівлі, і дика хлоп’яча енергія лише зрідка дає собі вихід у спортивному залі, Безіл піддавався численним глузуванням і цькуванням за свої справжні та вигадані гріхи, і здебільшого вештався на самоті. З іншого боку, тепер з ним завжди були Тед Фей і патефонна платівка «Прекрасна нічна троянда»... «Тепер усе життя, тільки-но я почую цей вальс...» ...і вогні Нью-Йорка, і думки про те, як він гратиме в футбол восени, і чарівний міраж Єля, і скороминуща весна, що несла з собою надію.

Товстун Гаспар і ще кілька хлопців почали ставитися до нього ввічливо. Якось, повертаючись разом із Товстуном із занять, вони раптом розговорилися про актрис; згодом Безілу вистачило розуму не вихвалятися цією розмовою. Молодші хлопчаки раптом усвідомили, що він славний хлопець, а один із вчителів, який раніше його не любив, раптом дружньо поплескав його по плечу, заходячи до класу. Згодом усе забудеться — можливо, для цього вистачить і одного літа. А у вересні з’являться інші нахабні свіжаки, ну а для нього навчальний рік почнеться з чистого аркуша.

Якогось у лютому, коли хлопці грали в баскетбол, сталося дещо досить вагоме. Він і Брік Вейлз опинилися попереду, на половині противника, і в запалі сутички спортивний зал відлунював від різких ударів і пронизливих вигуків.

— Сюди!

— Білл! Білл!

Безіл вів м’яч по полю, а Брик Вейлз виявився вільним і дав сигнал, що готовий перехопити м’яч.

— Сюди! Лі! Гей! Лі!

Безіл зашарів, дав йому пас і промахнувся. Його покликали на прізвище! Заміна виявилася не надто вигідною, але все ж таки краще, ніж образливе прізвисько або глузування. Брік Вейлс продовжив гру, навіть не помітивши, що тільки-но здійснив — чи ж посприяв здійсненню — чогось такого, що внаслідок вберегло іншого хлопчиська від зарахування до легіону озлоблених, егоїстичних і нещасних неврастеніків. Нам не дано знати, якої рідкісної миті людина відкрита всьому світу, і від найлегшого дотику може згаснути навіки або повністю зцілитися. Мине ця мить — і, можливо, нам уже більше ніколи не вдасться до неї достукатися. І не зцілять її вже ніколи ані наші найбільш цілющі засоби, і не ранять її вже ніколи наші найгостріші мечі.

Лі! Лишень кілька звуків. Але, засинаючи того вечора, Безіл неодноразово повторював їх подумки, розмірковуючи про них, відчуваючи радість від того, що тепер вони з ним назавжди; і він занурився у легкий сон.