Страница 81 из 90
— Від власників. Я їм розповів, що дядько більше не вірить в Мактіга, і запропонував найкращі умови. Всі вони довірили мені свої голоси за умови, що я голосуватиму, маючи більшість.
— Гаразд, — зацікавлено кивнув Маккомас. І невпевнено продовжив: — Але ти сказав, це не спрацювало. Як так? Помилковий план?
— Та ні, план безпомилковий.
— Безпомилкові плани завжди працюють.
— Цей не спрацював.
— Чому ж?
— Дядько помер.
Маккомас розсміявся. Опісля несподівано замовк і задумався.
— Тож ти намагався купити компанію Мактіга?
— Так, — з присоромленим виглядом підтвердив Макс. — І в мене не вийшло.
Раптом двері відчинилися, і в кімнату влетіла Гонорія.
— Батьку! — крикнула вона. Побачивши Макса, вона прикусила язика, завагалася, але, не стримавшись, продовжила: — Тату, ти коли-небудь розповідав Расселлу, як зробив пропозицію мамі?
— Стривай... ну так, розповідав.
Гонорія застогнала.
— Так ось, він використав на мені твій метод.
— Що ти таке говориш?
— Всі ці місяці я чекала, — вона ледь не плакала. — Чекала — що ж він повість. А коли... коли він заговорив, слова виявилися знайомі... немов я чула їх раніше.
— Либонь, ти чула їх із моїх вуст, — зметикував Ван Кемп. — Я ж безліч разів освідчувався.
Гонорія тут же обернулася до нього:
— Про що це ти? Ти робив пропозицію не тільки мені?
— Гонорія... ти щось маєш проти?
— Маю. Але ні, не маю. Я з тобою поки жива, не розмовлятиму.
— Кажеш, Кодман освідчився тобі тими ж словами, що і я — твоїй матері? — запитав Маккомас.
— Точнісінько такими ж, — скрикнула вона. — Він напам’ять їх вивчив.
— У тому-то й річ, — задумливо протягнув Маккомас, — він вічно слухає мене, а не самого себе. Виходь краще заміж за Макса.
— Як? — Гонорія переводила погляд то на батька, то на Макса. — Як, тату... мені й у голову не приходило, що тобі подобається Макс. Ти ніколи цього не показував.
— На те ми й різні люди, — відгукнувся її батько. — Ти поводишся по-своєму, я — по-своєму.