Страница 33 из 90
Відправивши їх, він знову звернувся до Носбі:
— Давайте гроші.
— Ви збираєтеся…
— Я збираюся тримати їх у себе, поки ви рятуватимете Хеллі. Невже не зрозуміло: якщо розбійники до неї доберуться, то вимагатимуть викуп, який захочуть.
Носбі нерішуче ступав з ноги на ногу. Потім дістав товсту купу п’ятдесятифунтових банкнот та взявся відділяти приблизно половину грошей собі.
— Всі! — гаркнув Коркоран. Спритним рухом він вихопив з рук Носбі банкноти. — А тепер біжіть щодуху!
Менш ніж за півмилі від них спалахнули фари. Здавлено скрикнувши, Носбі розвернувся й покотився по дорозі.
Коркоран вийняв з кишені олівець і конверт і при світлі фар швидко зробив якісь записи. Відтак послинив палець та здійняв його вгору, мовби проводячи експеримент. Результат, очевидно, задовольнив його. Він чекав, куйовдячи в руках купу (чотири десятки) великих тонких банкнот.
Фари іншого автомобіля наблизилися, сповільнили рух і зупинилися за двадцять футів від нього.
Залишивши двигун включеним, з автомобіля вилізли четверо й попрямували до Коркорана.
— Buona sera![8] — крикнув він і продовжив італійською: — У нас зламалося авто.
— Де інші ваші пасажири? — швидко запитав один із незнайомців.
— Їх підібрала інша машина й повезла в Агрополі, — ввічливо відповів Коркоран.
Він знав, що на нього наткнулися два револьвери, але тягнув час в очікуванні, поки листям дерев не забавиться вітер. Незнайомці підійшли ближче.
— Але в мене є для вас дещо цікаве.
Повільно, відчуваючи поштовхи серця, він здійняв руку: світло фар вималювало паку грошей. Раптом із долини повіяло вітром, порив ставав все сильнішим. Коркоран почекав ще, поки обличчя не впилося прохолодною свіжістю.
— Тут двісті тисяч лір в англійських банкнотах!
Він підняв стопку купюр, немов маючи намір протягнути їх тому, хто стояв ближче за всіх. Потім легенько підкинув їх і відпустив — вітер підхопив банкноти та поніс на всі боки.
Один з грабіжників, вилаявшись, нахилився за банкнотою, інші заметушилися біля дороги. Відтак тендітні папірці пливли по повітрю, тріпотіли, перекидалися, як ельфи в траві, стрибали й пустотливо металися з боку в бік.
Грабіжники металися теж, і з ними Коркоран, — ловили гроші, зминали, пхаючи в кишені, брели все далі й далі в гонитві за примарними, порочними символами багатства.
Раптом Коркорану підвернулася вдала нагода. Пригнувшись, він вдав, що женеться за банкнотою, яка втекла під автомобіль, миттю вивернувся й кинувся на сидіння водія. Включив першу швидкість, почулися прокляття, прогримів постріл, але заведений автомобіль легко рушив з місця, і куля пролетіла повз ціль.
Зі стиснутими зубами, напружуючись в очікуванні пострілів, Коркоран минув несправне таксі та помчав у темну невідомість. Під самим вухом пролунав новий вистріл, Коркоран з переляку нахилив голову. На мить йому здалося, що один з грабіжників вчепився за підніжку, але тут зрозумів: йому прострелили одну з шин.
Проїхавши три чверті милі, він зупинився, заглушив двигун і прислухався.
Скрізь було тихо, тільки з радіатора падали на дорогу краплі.
— Хеллі! — гукнув Коркоран. — Хеллі!
Поблизу, за десять футів, з тіні виринула фігура, потім ще одна, і ще.
— Хеллі! — полегшено видихнув Коркоран.
Вона залізла на сусіднє сидіння та обвила руками Коркорана.
— Ти живий! — проридала вона. — Ми чули постріли й хотіли повернутися.
Містер Носбі, з крижаним обличчям, стояв на дорозі.
— Припускаю, що гроші не з вами.
Коркоран вийняв з кишені три зім’яті папірці.
— Це все. Але грабіжники будуть тут з хвилини на хвилину, і ви зможете забрати в них решту.
Містер Носбі, а за ним і місіс Бушмілл, прихопивши водія, поспішно сіли в авто.
— А все-таки, — пискляво продовжував Носбі, коли рушило авто, — ваша витівка дорого коштувала. Ми кинули на вітер десять тисяч доларів, котрі призначалися на закупку товарів у Сицилії.
— Вони були в англійських банкнотах. До того ж великих номіналів. У будь-якому банку Англії та Італії стежитимуть за цими номерами.
— Але ми їх не знаємо!
— Я списав всі номери, — сказав Коркоран.
Чутки про те, ніби відділ постачання в фірмі містера Джуліуса Бушмілла вимагає його невсипущої присутності, абсолютно безпідставні. Інші, щоправда, подейкують, що нові методи ведення справ, котрі прийшли на зміну традиційним, найімовірніше, ефектні, але не ефективні, втім такі слова, певно, жебонять жалюгідні й злісні заздрісники, що за своєю природою не здатні побороти страх поступу. На всі непрошені наклепи містер Бушмілл відповідає, що навіть тоді, коли його зять, здавалося б, кидає гроші на вітер, вони повертаються. Юний нетяма, обдарований справжнім мистецтвом пускання грошей на вітер — така теорія містера Бушмілла.