Гітара, кості, кастет

— Юначе! — вигукнув Джирард. — Ви що ж, хочете сказати, ніби мій старий друг, володіючи здоровим глуздом, дав своєму синові таке ім’я?

Джонс з непокірним видом переступив з ноги на ногу.

— Ні, — зізнався він. — Батько назвав мене Освальдом.

Присутні відгукнулися несміливим хіхіканням.

— Тепер, всі троє, можете йти, — Джирард сів за стіл. — Завтра рівно о дев’ятій доповісте про себе головному управителю, містеру Голту, і хай розпочнеться змагання. А поки, коли разом з Лолою її купе-спорт-лімузин-родстер-ландоле, чи що вона там водить, вона, ймовірно, довезе вас до готелю.

Коли всі пішли, обличчя Джирарда знову занепокоєно ворухнулося; він довго сидів, споглядаючи порожнечу, перш ніж натиснути кнопку, яка знову змусила обертати шестерні його мозку, які надовго поринули у сон.

— Один із них точно стане гідною кандидатурою, — пробурмотів він, — але що, коли це буде той брюнет? «Ріп Джонс інкорпорейтед»!

Кінець третього місяця показав, що, схоже, не хтось один, а всі троє робили значні успіхи. Всі троє характеризувалися працьовитістю, індивідуальністю — доволі загадковою рисою, — окрім того — ще й кмітливістю. Коли Перріш, високий юнак з Заходу, трохи випереджав інших в оцінці ринкової ситуації, чи коли Джонс, південець, легко знаходив спільну мову з клієнтами, то Ван Бюрен відрізнявся тим, що присвячував всі вечори вивченню надійності вкладень. Варто було Сайрусу Джирарду звернути увагу на далекоглядність і винахідливість одного, як інші демонстрували свої особливі таланти. Він не примушував себе до суворого нейтралітету; навпаки, думки його зосереджувалися на індивідуальних перевагах одного претендента, потім іншого — але поки це йому нічого не давало.

Усі вихідні вони проводили в будинку Джирарда в Такседо-Парку, де не без сором’язливості спілкувалися з юною та прекрасною Лолою, а вранці безтактно перемагали її батька в гольфі. В останні вихідні разом, перед тим, як прийняти рішення, Сайрус Джирард покликав гостей після обіду до себе в кабінет. Порівняти їхні переваги та обрати когось одного до «Сайрус Джирард інкорпорейтед» виявилося не під силу, тому, зневірившись, чоловік розробив інший план, який би остаточно йому допоміг.

— Джентльмени, — мовив Джирард, коли трійця молодиків в назначений час зібралася в кабінеті, — я скликав вас сюди, щоб оголосити, що всіх вас звільнено.

Молодики схопилися на ноги, їхні очі жевріли подивом й докором.

— Поки що, — добродушно всміхнувся господар. — Тому немічного старого не чіпайте, і краще сядьте.

На обличчях гостей промайнула усмішка полегшення. Всі сіли.

— Мені подобаєтеся ви всі, — продовжував Джирард, — і хто подобається більше, я не знаю. Загалом... експеримент не вдався. І я збираюся продовжити наш конкурс ще на два тижні... але умови будуть зовсім інші.

Юнаки насторожилися.

— Моє покоління не навчилося відпочивати. Наша юність припала на період небаченої ділової активності, і тепер, йдучи на спочинок, ми не знаємо, чому присвятити залишок життя. І от мені — людині, якій вже за шістдесят, дуже сумно. У мене немає опори: багато читати не звик, у гольф граю тільки раз на тиждень, та й цього достатньо, живу без хобі. Настане час, і до вас теж підкрадеться старість. Ви помітите, що інші це не вважають трагедією, а живуть собі на втіху, і вам захочеться взяти з них приклад. Я б хотів дізнатися, хто з вас краще впорається з ситуацією, коли прийде час покинути свою улюблену справу.

Погляд Джирарда торкався то одного, то іншого. Перріш та Ван Бюрен з розумінням кивали. Джонс спершу розгубився, але потім теж кивнув.

— Я хочу, щоб кожен з вас узяв два тижні відпустки та провів їх так, як, на вашу думку, треба проводити на пенсії. Хочу, щоб ви допомогли мені подолати цю проблему. Хто з вас, на мій розсуд, зуміє краще заповнити прогалини вільного часу, той стане моїм наступником. Я знатиму, що, на відміну від мене, він не загрузне в бізнесі, мов у болоті.

— Тобто ви хочете, щоб ми розважалися? — ввічливо запитав Ріп Джонс. — Поїхали кудись, влаштували собі першокласний відпочинок?

Сайрус Джирард кивнув:

— Робіть все, що бажає душа.

— Гадаю, містер Джирард не має на увазі розгнузданий відпочинок, — докинув Ван Бюрен.

— Робіть все, чого бажає душа, — повторив старий. — Я ні в чому вас не обмежую. Коли справу виконаєте, я оціню результат.

— Два тижні подорожей… — мрійливо протягнув Перріш. — Те, чого мені завжди хотілося. Я…

— Подорожі? — пирхнув Ван Бюрен. — Це коли вдома так багато можливостей? Ну, якщо в тебе в запасі рік, то можна й помандрувати, але за два тижні... я постараюся осмислити, як зможе допомогти людям бізнесмен, що вийшов на пенсію.

— Подорожі, та й по всьому, — в’їдливо повторив Перріш. — Гадаю, всі ми маємо використовувати наше дозвілля, щоб якнайкраще…

— Хвилинку, — втрутився Сайрус Джирард. — Годі влаштовувати словесний поєдинок. Зустрінемося в моєму офісі через два тижні — першого серпня, вранці, о пів на одинадцяту, і з’ясуємо, що у вас вийшло, — він повернувся до Ріпа Джонса. — У вас, напевно, теж є план?

— Ні, сер, — розгублено зізнався Джонс, — намагатимуся щось вигадати.

Ріп Джонс розмірковував весь вечір, але нічого натхненного так і не придумав. Опівночі він встав, знайшов олівець і почав записувати те, як проводив вільний час на святах, відпустках й канікулах. Але все здавалося йому безглуздим й нудним, і до п’ятої, поки не заснув, хоч намагався, та не зміг подолати страх перед порожніми, безкорисливими годинами.

Наступного ранку, коли Лола Джирард виїжджала заднім ходом з гаража, вона побачила, що до неї поспішає через галявину Ріп Джонс.

— Підвезти в місто, Ріп? — запитала вона весело.

— Так, коли можна.

— Бачу, ти не поспішаєш? Батько й інші виїхали дев’ятигодинним потягом.

Джонс коротко пояснив, що вони троє тимчасово втратили роботу й офіс сьогодні їх не приймає.

— Мене це хвилює, — додав він похмуро. — Не розумію сенс відпусток. Забіжу сьогодні в контору: може, мені дозволять закінчити справи, які я почав.

— Ти б краще подумав, як станеш розважатися.

— Все, що я можу придумати, це напитися, — безпорадно зізнався він. — Я родом з маленького містечка, у нас «дозвілля» розуміють як «тинятися без діла», — він похитав головою. — Не треба мені ніякого дозвілля. Вперше в житті я отримав шанс, і хочеться ним скористатися.