Страница 76 из 140
Набравшись упевненості, Ківа йшла за Кістяним повз зачинені двері (які, вона знала, вели в особисті кімнати) в напрямку великої спільної кімнати наприкінці довгого коридору. Хтось грав музику, що Ківа рідко чула в Заліндові, і хоча їй не вдавалося точно встановити джерело, вона впізнала стару пісню, яку мати співала, коли Ківа була дитиною.
Ностальгія накрила її хвилею, але коли очі просканували кімнату, спокій, принесений спогадом, як рукою зняло.
У вартових була вечірка… чи заліндовський відповідник вечірки. Відкорковані пляшки спиртного рядами вишикувалися на дерев’яних столах, поруч — гори наїдків, більшість із яких були неторкані, а от випивки майже не лишалося. Вартові розслаблялися, всі — чоловіки. В них на колінах були ув’язнені жінки на різних стадіях оголеності, всі з блискучими, гарячковими очима та рум’яними щоками.
У Ківи була здогадка, чому її привели. Вона не була впевнена, чи легше від цього, адже першим острахом було те, що її привели як іграшку, але тепер…
— Дехто надто повеселився, — Кістяний показав у дальній куток, де Різник відкинувшись сидів у кріслі, в нього на руках розтяглася напівоголена ув’язнена.
Ківа не знала ув’язненої, але бачила, що жінка непритомна. Бачила і те, що Різнику байдуже або він не усвідомлює, його погляд розфокусований, голова перекочується з боку в бік, на губах водяниста посмішка; він тицявся носом у жінчине волосся, а його руки…
Цього разу Ківі
таки
довелося
проковтнути жовч.
Збираючи волю в кулак, вона підійшла до них, усвідомлюючи, що Кістяний тінню йшов за нею. Решта вартових заледве глянули в їхній бік, надто зайняті власними в’язнями, аби перейматися тим, що відбувалося в кутку.
Дійшовши до Різника, Ківа оцінила ситуацію. Вона думала, що вартові та жінки нетверезі тільки через спиртне, яке було в кімнаті, але зблизька побачила золотистий порошок, який виблискував у жінки на пальцях, під носом, на губах. Те саме вона побачила на Різникові, його очі призаплющені, руки досі блукали, не усвідомлюючи, що ув’язнена, яку він обіймає, не реагує.
Тому що не може.
Ківі не потрібно було перевіряти пульс. Це було очевидно.
Жінка була мертва.
Передозування.
«Янгольським пилом».
У Ківі здійнялася лють, сильна й реальна. Ці вартові, їм байдуже — вони просто хотіли іграшок,
розваг
, а тоді їх можна викинути. В’язні для них нічого не означають, навіть симпатичні жінки. Живі чи мертві — таким людям, як Кістяний і Різник, байдуже.
— Ну, цілителько? — спонукав Кістяний. — Можеш розбудити її? Ми з нею ще не закінчили. Час для другого раунду.
— Точніше, третього! — погукав інший вартовий.
— Четвертого! — долинув ще один голос.
Кістяний загиготів, і цього разу Ківа боялася, що їй не вдасться проковтнути свої відчуття. Стискаючи долоню в кулак настільки міцно, що нігті різали шкіру, вона використала біль для того, щоб заземлитися. Лише коли була впевнена, що може розтулити рота без ризику, вона відповіла:
— Я не можу розбудити її. Вона мертва.
Досі звучала пісня, приспів відлунював Ківину заяву.
«Моя любове, моя любове, я чекатиму тебе, доки ми врешті не побачимось у вічносвіті».
— Тобто як це — мертва? — перепитав Кістяний.
Коли Ківа відповіла, в її голосі не було жодного виразу:
— Мертва в сенсі нежива.
— Я знаю, що означає мертва, ти мала…
— Що тут відбувається?
Ківа ледь не зомліла від полегшення, почувши голос Наарі, і, обернувшись, побачила, що та стоїть при вході в кімнату, її очі звузилися, вона уважно розглядала приміщення.
— А на що схоже? — пробелькотів невідомий вартовий десь позаду, погладжуючи руку жінки, яка гиготіла, обіймаючи його. — В нас вечірка. Давай до нас, Арелл. Трохи дай собі волю. — Він з гиканням засміявся і тицьнув у Наарі пальцем: — Але в тебе однаково не вийде.
Не було нічого навіть віддалено смішного в тому, що пробелькотів вартовий. І в тому, що він робив.
— Цілителько, ти потрібна в лазареті, — повідомила Наарі, її очі спалахнули від злості, хоча Ківа й знала, що то не на неї спрямовано.
— Ану зачекай, — сказав Кістяний, простягаючи руку й хапаючи Ківу за руку. Його хватка була настільки міцною, що вона скривилася, усвідомлюючи: якщо він натисне ще хоча б трішки сильніше, то зламає їй зап’ястя.
По шиї скотилася краплина поту, і вона завмерла на місці, ледве дихаючи.
— Ми щойно втратили одну зі своїх дівчат, — заявив Кістяний Наарі, рухаючи підборіддям у бік жертви передозування. — Нам потрібно кимось її замінити.
Ківині нутрощі зірвалися їй в п’яти.
— Цілителька потрібна в лазареті, — повторила Наарі, її голос був твердим. Вона не зрушила від входу, але атмосфера в кімнаті змінилася — відчуття напруги випромінювалося з того місця, де вона стояла. Попередження, погроза, обіцянка.
— Цілителька може піти в лазарет, — прошипів Кістяний. Він посилив хватку настільки, що Ківа відчула, як її кістки почали тертися одна об одну, і їй довелося стримати стогін. — Але вона може піти
після
.
— Тоді сам поясниш Наглядачеві, чому йому довелося чекати.
То було так, наче Наарі використала магію: її слова змусили Кістяного відпустити Ківу настільки швидко, що вона аж спіткнулася.
— Чого ти не сказала, що її Рук чекає? — роздратовано мовив він. Ківі ж він кинув: — Забирайся звідси.
Вона з полегшенням зробила крок уперед, але він знову простягнув до неї руку і, вхопивши за зап’ястя й стиснувши її вже й так вдарену плоть, нахилився й прошепотів:
— Розкажи про це Наглядачеві, і ручна ти в нього чи ні, наступного разу, коли ми влаштуємо вечірку, ти будеш тут. Але не в ролі цілительки… ти будеш тут для четвертого раунду. І п’ятого. І шостого. — Він стиснув міцніше. — Зрозуміло?
Ківа кивнула, вона зосередила всі зусилля, аби не дозволити сльозам болю виступити на очах.
— Отак, оце хороша мала цілителька, — наспівно протягнув Кістяний, нарешті відпускаючи її і даючи стусана поміж плечі, підштовхуючи вперед. — Гарної решти ночі.
Ківа на тремтячих ногах підійшла до Наарі, яка простягла до неї руку, але зупинилася, коли Ківа помітно відсахнулася.
Рука Наарі впала, в її погляді з’явилося стільки хвилювання, що Ківа на неї не дивилась, інакше вона могла втратити контроль над усім, чому вона так відчайдушно намагалася не дати вирватися.