Страница 75 из 140
Від його компаньйона долинув регіт, Ківині щоки запалали. Жоден з них не підозрював про її присутність, і вона поквапилася далі, доки вони не збагнули, але вона встигла почути, як перший мовець сказав:
— Я б і сам не відмовився від сяких-таких розваг з нею. В якому вона там блоці? Чи просто сходити до лазарету, сказати, шо я слабий і про мене тре’ гарненько подбати?
Ківин шлунок сіпнувся, коли чоловіки розсміялися, вона припинила крокувати вперед і розвернулася, почувши достатньо. Саме те, чого вона боялася: в’язні сердяться, бояться і невпевнені. Про хворобу знало дедалі більше народу, а через Тільду було чимало неспокою. А те, що верзли ті огидні чоловіки…
— …кількість вартових на зовнішньому периметрі подвоїли. Говорять, що бунтівники спробували прийти по свою королеву…
Усі думки про тих двох чоловіків миттю вилетіли з Ківиної голови, вона завмерла й заозиралася, намагаючись відшукати трійко в’язнів, які перешіптувалися: дві жінки і чоловік. Говорила одна з жінок, через її слова в Ківи ледве не зупинилося серце.
— Що ти сказала? — видихнула вона, непрохано втручаючись у розмову.
Друга жінка й чоловік сердито вишкірилися до Ківи, але перша лише втомлено окинула її поглядом і пояснила:
— Лісоруби казали, що був якийсь неспокій там, де ліс доходить до загорожі по периметру, що група бунтівників намагалася прорватися всередину. — Вона нахилила голову вбік і додала: — Бережися, цілителько. Якщо вони таки прорвуться, а ти опинишся в них на шляху, вони переріжуть тобі горло, аби дістатися до своєї королеви.
Ківин рот був настільки сухим, що їй було складно говорити.
— Вони… вони пробралися через огорожу?
Друга жінка глузливо скривилась:
— Звісно, ні. Нікому це не вдається.
Ківине поле зору почало темніти, вона боялась найгіршого, та чоловік підскочив і сказав:
— Вартові лютують, бо жодного не піймали. Саме тому подвоїли кількість чергових — на випадок, якщо ті знову спробують. Однак вони більше не полізуть. Бунтівники не йолопи.
Ківа більше не могла його слухати. На тремтячих ногах вона поспішила з трапезної тим самим шляхом, що й прийшла, апетиту наче й не було.
Бунтівники приходили.
Бунтівники
приходили
.
І в них не вийшло.
Її сім’я була серед тих, хто ризикував життями? Якби вартові їх впіймали… До того як заговорив той чоловік, Ківа боялася, що їх упіймали… чи вбили. Полегшення від того, що їм вдалося втекти в безпеку, було приголомшливим. Та все ж…
Саме
тому
подвоїли
кількість
чергових
—
на
випадок
,
якщо
ті
знову
спробують
.
Однак
вони
більше
не
полізуть
.
Бунтівники
не
йолопи
.
Чоловік мав рацію. Бунтівники
не
йолопи. Але… що це означає для Ківи?
Ми
вже
йдемо
.
Вони
вже
приходили. Вони зроблять це знову? В них є інший план, як дістати Тільду, як звільнити обох — і її, і Ківу?
Уперше в житті Ківа серйозно міркувала, чи не відшукати Кресту, сподіваючись отримати хоча б на крихту більше інформації. Але ризик — воно того не варте. Тюремні бунтівники непередбачувані,
особливо
їхня верховода. Якщо Креста вирішить зірвати злість на Ківі, то постраждає Тіпп, може загинути, якщо Креста втратить контроль. Ні, поки що Ківі доведеться почекати.
У ній здіймалася тривога, поки вона крокувала стежкою від трапезної до блоку камер. Більше, ніж будь-коли, вона прагнула мати простіший спосіб спілкування з зовнішнім світом. У бунтівників, безперечно, є інші плани; безперечно, вони спробують ще раз. Можливо, навіть просто зараз вони шукають іншу точку входу, слабину в периметрі, спосіб непомітно прослизнути всередину і вислизнути назовні. Їхня королева в ув’язненні — вони прийдуть по Тільду в будь-якому разі.
А Ківина сім’я прийде по неї.
В будь-якому разі.
Почуваючись трішки впевненіше, Ківа наближалася до першого блоку, коли її погукали:
— Гей, цілителько!
Різко втягуючи повітря, Ківа завмерла на стежці. Вона повільно обернулася, вже впізнавши голос, з жахом очікуючи того, що це може означати.
Кістяний розмашистим кроком ішов до неї: його довгі ноги пожирали відстань, арбалет буденно висів через плече, чорні очі схожі на смерть.
— Ти нам потрібна в казармах, — сказав він: очевидний наказ.
Ківа ковтнула слину і кивнула, тоді швидко пішла за ним, коли він рукою махнув рушати.
Кістяний був схожий на дикого звіра. Інколи він був стриманим. Інколи — ні. Щотижня вона лікувала в’язнів, які страждали від його гніву, — переламані пальці, зап’ястя, ребра. Будь-що, що видавало звучний різкий «хрусь» — то було його улюблене. Ківа давно вимуштрувала себе не відчувати нудоти в його присутності, хоча бували випадки, коли їй доводилося з зусиллям заганяти жовч назад.
Вона боялася, що там, куди він вів її сьогодні, один з таких випадків.
Ківа не могла припинити думати про попередження Наарі останнім часом. Та навмисне затримувалася в лазареті з Ківою чи переконувалася, що Ківа знає: на самоті йти не варто. Зима. Вартові розбурхані. Це траплялося щороку, і щороку Ківі вдавалося пережити найгірше.
Вдасться і сьогодні.
— Всередину! — гаркнув Кістяний, коли вони дісталися входу в казарми.
Ківа пройшла крізь дерев’яний вхід до кам’яної будівлі, навіть якщо все в ній і прагнуло з криком дременути в протилежному напрямку. Вона не могла ризикувати, аби Кістяний побачив, що вона змушує себе, бо якщо вловить хоча б натяк на бунт, він насолоджуватиметься тим, що її покарає. Його чорні очі сказали їй це — в них виблискувала нетерплячка, поки він спостерігав за нею, як яструб за здобиччю.
— Сюди, — сказав він, обганяючи її достатньо близько, аби їхні тіла торкнулися.
Ківа перестала дихати, в ній здіймався жах; тоді вона вгамувала серцебиття. З нею ще нічого не зробили. Нема причини вважати, що з нею щось
дійсно
зроблять. Вартовим вона потрібна живою — не лише як розвага під час Ордалій, але і як тюремна цілителька.
Особливо
зважаючи на хворобу, яка досі поширювалася. Вона їхня надія, і вони це знали. Вони не ризикуватимуть зламати її — фізично чи ментально.