Страница 66 из 140
Глава 27
РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ
— Як с-с-сходили?
Ківа з Наарі заледве встигли ступити в лазарет, як поруч з’явився Тіпп, що стрибав на місці, чекаючи відповіді.
— У мене має бути достатньо, аби почати, — сказала йому Ківа, плескаючи долонею по сумці. — Як
ти
сходив?
— Д-д-дістав кілька, — відповів хлопчик, жестом вказуючи на підлогу поруч із робочим столом, де він, використавши різноманітні речі, сконструював маленький заокруглений загін.
— Кілька — це скільки? — запитала Ківа, йдучи за ним туди.
— П’ять, — повідомив Тіпп. — Але Ґрендель с-с-сказала мені, що бачила цілу купу, вони зробили собі гніздо біля крематорію, і я зможу д-дістати стільки, скільки тобі буде потрібно.
Схвально киваючи, Ківа подивилася вниз на п’ятьох щурів, які бігали загоном, і вирішила не коментувати зроблені нашвидкуруч із брухту перешкоди, щоб вони гралися. Натомість зауважила:
— Щойно дістану зразки з інших місць, нам буде потрібно якось їх розділити. Не можна щурів з тестами каменярні змішувати з тестами ферми чи будь-якими іншими. Якщо вони захворіють, мені потрібно буде знати, що стало джерелом.
— Вже цим займаюся, — відповів Тіпп. — Мот п-прийде пізніше, допоможе розділити з-загін на сектори.
Ківа обережно поклала сумку на робочий стіл.
— Взагалі-то Мот міг би й мені допомогти.
— Тобі може допомогти Джарен, — заявила Наарі Тіппові. — В нього вправні руки.
Ківині брови підлетіли вгору. Наарі закотила очі:
— Я чула, як він розповідав комусь із тунельників, що допоміг братові збудувати форт для ігор. У нього вправні руки —
він
уміє
майструвати
.
Суворий погляд, яким вона подивилася на Ківу, міг би бути й криком, який повторював те, що вона сказала тієї ночі: з в’язнями вона поводиться суто професійно, і з Джареном теж.
Тихо кашляючи, Ківа промовила:
— Звучить як план.
Тоді вона розклала свої зразки з каменярні на лаві, вирішуючи, якими будуть наступні кроки. Поки вона це робила, амулет під сорочкою ковзнув з боку в бік, провокуючи миттєвий спалах паніки. Випробування Вогнем через два дні.
Два
дні
. Якщо її сім’я не прийде скоро…
Ківа виштурхала думку з голови. Вона не могла вдіяти нічого, окрім як сподіватися, що вони прийдуть. А не прийдуть — доведеться вірити в принцесині слова, в її магію. Доведеться вірити Валлентіс — одній з останніх людей, яким би Ківа вирішила довіряти, і все ж можливо — її єдиний варіант, якщо вона хотіла вижити. Зціпивши зуби, Ківа намагалася відволіктися роботою. Якщо не вдасться відшукати спосіб вилікувати шлункову хворобу, то висока ймовірність, що вона й сама захворіє. Якщо таке трапиться… ну, принаймні їй не доведеться хвилюватися щодо Випробувань. Як і порятунку вона вже не потребуватиме.
З цією похмурою думкою вона відштовхнула вбік усі турботи і зосередилася на завданні.
На підготовку та початок введення щурам зразків пішли години: вона вмішувала маленьку кількість зібраного у власний пайок і кидала подачки в загін. Хоча Ківі не подобалося тестувати на живих тваринах, вона знала, що тим щурам і так недовго залишилося. Якщо Чапа не впіймає їх на поживу, то це зроблять голодні в’язні. В будь-якому разі їм гаплик.
— Тепер що? — запитала Наарі, коли Ківа впевнилася, що щурі з’їли помітну кількість.
— Тепер чекаємо.
Вартова наче хотіла ще щось запитати, але в ту мить у лазарет зайшов Джарен, перетягуючи на себе увагу.
Спершу не помітивши, Ківа з запізненням запитала:
— Що з тобою трапилося?
Джарен підніс руку до обличчя, наче цим би приховав здоровенний синець під оком. І подряпини на лобі. І розбиту губу.
— Нічого, — відповів Джарен. — Як сьогодні сходили?
Наарі підійшла ближче і тицьнула пальцем у Джаренові рани:
— Твоя цілителька поставила тобі запитання.
— І я відповів, що нічого.
Джарен широким кроком оминув Тіппа, жартівливо розпатлавши хлопчикове волосся на шляху, а тоді зупинився перед Ківою. Він глянув додолу на щурів і тоді запитав:
— Ніяких проблем під час збирання зразків у каменярні?
Ківа оглянула його поранення і вирішила, що якщо йому було до снаги ризикувати життям, відмахуючись від вартової, то його не сильно поранено. Але, зважаючи на середовище, лікування все одно стане в пригоді.
— Давай домовимося, — запропонувала вона. — Ти дозволиш мені обробити рани, а я відповім на твої запитання.
Джарен нахилив голову вбік:
— Будь-які запитання?
— Лише ті два.
Його зуби блиснули в миттєвій усмішці:
— Це мало стимулює. В мене купа запитань. А ти рідко в настрої відповідати.
— Я й зараз не в настрої відповідати.
Коли Джарен продовжив пильно на неї дивитися, Ківа зважила, наскільки важко було б побороти його і змусити здатись, і нарешті сказала:
— Гаразд. Але лише якщо і мені можна буде ставити запитання.
Цього разу його усмішка була ширшою.
— Я ніколи не замовчував від тебе відповідей. Ти жахлива переговорниця.
У відповідь Ківа просто вказала на найближчу металеву лаву:
— Сядь.
Джарен загиготів, але зробив. Наарі, однак, виглядала так, наче була за мить від того, аби просто витрусити з нього пояснення. Похмурий вираз на її обличчі… Ківа не могла не задуматися, що, можливо, Наарі
таки
має
почуття до Джарена, але її моральний кодекс не дозволяє їй діяти згідно з ними. Чи, можливо, той самий моральний кодекс означав, що вона досі відносно нова в Заліндові і їй важко змиритися з брутальністю, яка навалюється на в’язнів; докази в Джарена на обличчі її рознервували. Якщо так, їй доведеться відростити товщу шкіру, і то негайно, або ж вона не витримає в тюрмі довго.
Якою б не була причина, Ківа знала, що необхідно втрутитися, тож вона швидко попросила Тіппа:
— Можеш піти й сказати Моту, що він не потрібен нам сьогодні ввечері, але завтра вранці мені знадобиться його допомога? — Коли хлопчик енергійно закивав, Ківа повернулася до Наарі й додала: — Ти не проти піти з ним? Темніє, і я не хочу, аби він швендяв сам.
То було поганеньке виправдання, адже Тіпп часто сам ходив територією в’язниці в будь-який час. Але, зважаючи на ставлення вартових останнім часом і наростання суперечностей серед в’язнів після Тільдиного прибуття —
особливо