Страница 65 из 140
У Ківи по шкірі побігли мурашки. Вона не думала, що трапиться, коли бунтівники прийдуть рятувати Тільду. Вони й інших із собою заберуть? Інших… як-от Кресту?
Ківа струсила цю думку, вирішуючи, що то не її проблема. В неї й без морального осаду через таке рішення достатньо клопотів.
— Є якісь проблеми? — запитала Наарі, підходячи ближче.
— Глянь-но лишень на тебе з твоєю нянькою, — Креста вишкірилася до Ківи, ігноруючи вартову і хіба що зовсім трішки сильніше стискаючи пальці довкола кирки, яку тримала в руках. — Як воно — працювати в своєму палаці, поки ми всі горбатимося тут?
З одного боку, Ківі було важко повірити, що Кресті вистачає нахабства не просто зневажати Наарі, а й намагатися спровокувати Ківу
в
присутності
вартової. З іншого боку, то Креста, а вона завжди робила те, що їй хотілося, і якимось чином переживала наслідки.
— Я навряд чи назвала б лазарет палацом, — відказала Ківа байдужим тоном, — але, гадаю, все залежить від точки зору. — Підкреслено неквапливо вона повернулася до неї спиною і рушила геть, через плече кажучи Наарі: — Я тут закінчила. Ходімо.
— Правильно, шльондро-цілителько, тікай, як завжди робиш, — погукала їй вслід Креста. — Краще тобі набратися трохи відваги перед другим Випробуванням. Тобі вона згодиться!
Ківа проігнорувала Крестине реготання, впевнена, що якщо озирнеться, то побачить в очах молодої жінки попередження. Незважаючи на вдаване глузування, Креста добре знала, що Тільдине виживання залежить від Ківиного успіху.
— Хочеш розповісти мені, що це таке було? — запитала Наарі, щойно вони відійшли достатньо далеко.
— Хочеш розповісти мені, чому ти її не покарала? — відповіла Ківа.
Наарі забарилася з відповіддю, врешті таки сказала:
— Ти хотіла, щоб я це зробила?
Ківа зітхнула і закинула сумку зі зразками вище на плече.
— Ні. Не зважай.
— Ти не відповіла на моє запитання.
Ківа тривалий час помовчала, розмірковуючи. Вона відповіла, аж коли вони вже вийшли з каменярні і рейками поверталися до в’язниці.
— Я втілюю все, що Креста ненавидить у Заліндові, — промовила Ківа. — На її думку, я роблю точно те, що мені кажуть, коли мені кажуть. І це правда… Я так і роблю.
Тому що, на відміну від Крести, Ківі було не байдуже, житиме вона чи помре, і, як виявилося, покірність легше втримує на цьому боці вічносвіту. Вона вела гру, давно вирішивши принести в жертву свою душу, аби врятувати життя. Інші в’язні зневажали її за це.
Особливо
бунтівники. Та все ж вона досі дихала, а багато хто з них уже помер.
— Мітки, — здогадалася Наарі.
— Серед іншого, — погодилася Ківа. — До того ж я врятувала їй життя, коли вона тільки сюди потрапила.
Спантеличена пауза, тоді Наарі мовила:
— Зазвичай люди за таке вдячні.
— Не тоді, коли хочуть померти.
Відповіддю на Ківині слова стало важке мовчання, під час якого вона пригадала, як Креста спробувала накласти на себе руки в перші тижні у Заліндові, використавши осколки скла, аби порізати зап’ястя. Якби не швидкі дії Ківи, сердита молода жінка померла б. Саме Ківа ненавмисне розпалила після того в Кресті вогонь, кажучи їй, щоб та була витривалою і сильною, й тоді зможе пережити що завгодно і повинна відшукати для себе причину жити.
Креста саме це і зробила, об’єднавши в’язничних бунтівників і вирішивши, що її мета в житті — спричинити стільки чвар, скільки можливо, для вартових і для в’язнів.
— Ти куди не підеш — всюди заводиш друзів, чи не так, — сказала Наарі сухим тоном, спонукаючи Ківу видавити з себе хихикання.
— Це один з моїх головних талантів, — відповіла вона так само сухо.
Вони продовжили свій шлях до воріт, і Ківа помітила, що на обличчя вартової закралася ледь помітна усмішка. І Ківа задумалася, чи та, можливо, не така вже й погана, врешті-решт… від такої думки всередині похололо, і вона вирішила більше не міркувати про це. Натомість зосередилася на тому, аби повернутися до лазарету і протестувати зразки, цим відволікаючись від Ордалії, яка наближалася з кожним днем, і дуже реальної загрози смерті, яка нависала над головою.