Страница 63 из 140
Глава 26
РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ
Дощ зовсім припинився, коли Ківа й Наарі продовжили похід до каменярні, проминаючи овочеві посадки й зернову ферму. Але замрячило, коли вони минали свиней і птицю. Чимало самодисципліни йшло на те, аби не зупинятися біля кожного місця, повз яке вони йшли, але Ківа змусила себе пригадати стратегію. Слід розпочати з початків і методично прокладати собі шлях звідти.
Вони все йшли і йшли, лишаючи ферми позаду, не обмінюючись жодним словом. Лише коли порівнялися з західною стіною, приблизно там, куди Ківа мала дострибнути під час Випробування Повітрям, Наарі розбила мовчанку.
— Я чула, ти зустрічалася з принцесою після першої Ордалії. Що вона казала?
Ківа зважувала, як відповісти, але вирішила, що нічого зі сказаного Міррин — окрім як про амулет — не втягне жодну з них у халепу.
— Її цікавило, хто я така і чому викликалася.
— І все?
— Виявляється, я нагадала їй її дівчину, — поділилася Ківа. — Типу в мене такий самий бойовий дух.
Можливо
, то комплімент? — Вона знизала плечима. — Чесно, мені було дуже боляче, коли ми розмовляли, навіть з маковим молочком. Я не могла її добре зрозуміти.
Наарі повернулася до Ківи:
— У принцеси Міррин є дівчина?
Ківа знову знизала плечима:
— Вона так сказала. — Уважно придивляючись до Наарі, додала: — Ти ж не одна з цих одержимих королівськими особами фанаток, правда ж? Тих, які відчайдушно прагнуть будь-якого уривка інформації?
— Звісно, ні, — спохмурніла Наарі. — Я просто здивувалася.
— Що вона в стосунках?
Наарі нічого не відповіла, її мовчання стало достатнім підтвердженням.
Ківа фиркнула, тоді пригадала, з ким вона, і спробувала перетворити це на кашель, результатом чого став огидний звук, і вона пораділа, що ніхто більше (як-от Джарен) його не почув.
— Що смішного? — запитала Наарі, доводячи, що Ківина спроба покашляти не вдалася.
— Просто… — Ківа повільно замовкла, намагаючись придумати найкращий спосіб донести те, про що вона думає, і не засмутити озброєну жінку. — Гадаю, король з королевою не роблять офіційних декларацій про те, чи зустрічаються з кимось їхні діти. От якби Міррин
заручилася
, тоді, звісно, королівство б почуло. Але просто мати дівчину? — Ківа похитала головою. — Пробач, але не може не дивувати, що ти цього не знаєш.
Знову ж таки, Наарі нічого не сказала. Але тоді…
— Виявляється, тобі варто дякувати принцу-наступнику за порятунок твого життя.
Скривившись, Ківа зауважила:
— Не хочу розмовляти про нього.
— Я чула, що він вродливий, — зазначила Наарі.
Ківа заледве через власні ноги не перечепилася.
— В нас дійсно відбувається ця розмова?
— Я просто кажу, деякі люди мріють вийти за принца.
— Вийти… за… — плутано пролепетала Ківа, не в змозі навіть повторити слова. — Ти при своєму розумі? Мені на думку нічого гіршого навіть не спадає.
Особливо
коли йдеться про такого лайдака, як Деверік. Через кілька хвилин у його присутності, рятівник він чи ні, Ківа була готова чимось у нього пошпурити.
Вартова засміялася, Ківа не знала напевне, чи з її слів, чи зі збридженого виразу обличчя.
— Тоді про
що
ти мрієш, цілителько?
— У мене є ім’я, знаєш.
— Знаю.
Ківа зітхнула:
— У мене багато мрій. Кошмарів також багато. Лише час покаже, яким шляхом піде моє життя.
Запала важка тиша, тоді Наарі сказала тихо:
— Ти мудра як на свої роки, Ківо Мерідан.
«
Ти
не
по
роках
мудра
,
мишеня
».
Через спогад, який викликали слова Наарі, в Ківи в горлі піднявся клубок: це її батько казав щоразу, коли вона приходила до нього з новими ліками чи процедурами, про які він думав. «Метикувата, як блискавка, наша Ківа», — підтримувала мати, розповідаючи всякому, хто був готовий слухати, і гордо усміхаючись за таку доньку.
Сльози закололи Ківі очі, і вона прогнала їх морганням, адже більше не було дощового прикриття, аби їх приховати. Вона подивилася вперед, щоб побачити, скільки лишилося йти, з полегшенням усвідомлюючи, що вони вже минали закинуту каменярню праворуч, а пункт призначення — прямо попереду.
Ківа ніколи не бувала в закинутій каменярні. Це місце виснажили ще до того, як Ківа потрапила в Заліндов, робітників перевели далі на північ, у значно більшу шахту, куди вони з Наарі зараз і прямували. Вона чула плітки, що хоча закинута каменярня менша, в’язнів змушували вкопуватися так глибоко, що траплялися численні обвали, наслідками яких ставали безлічі смертей. Схожі нещасні випадки траплялися і в новій каменярні, хоча й не так часто.
— Як хочеш діяти? — запитала Наарі, коли до їхніх вух почав долинати звук молотів і зубил по скелі. Вона вказала на сумку, яку Ківа принесла з собою, і додала: — Каменярня велетенська. Ти знаєш, звідки хочеш узяти зразки?
— Нам потрібно піти туди, де найбільша концентрація працівників, до місць, у які багато в’язнів мають доступ або в яких проводять найбільше часу.
Відповідь Наарі була сухою:
— Ти вигадуєш це на ходу, так?
То не було запитання, тож Ківа не відповіла, хоча її щоки й дещо розпашілися.
— Сюди, — сказала Ківа, коли колія обірвалася.
Порожні вагонетки громадилися, чекаючи, доки в’язні їх навантажать і поштовхають до сховища люмонію, коли їхня зміна завершиться. То була важка робота, вона виснажувала тіло й розум. Каменярі, як і тунельники, рідко довго виживали в Заліндові.
На каменярні виходила тільки одна спостережна вежа, але на землі було більш ніж достатньо вартових, аби переконатися, що в’язні працювали… а якщо вони цього не робили, забезпечувати мотивацію заплямованими кров’ю батогами й ціпками. Відповідальний за каменярні Гарлоу був найгіршим з них усіх, і він спідлоба подивився на Ківу й Наарі, коли вони підійшли до підніжжя спостережної вежі, де він чекав.
— Чував, шо ви припретеся, — сказав Гарлоу, жуючи з відкритим ротом, а тоді випльовуючи шмат кизилової живиці достатньо близько до Ківиних ніг, що вона задумалася, чи не збирався він поцілити в неї. Вона не здивувалася б, однак це змусило б її значно менше старатися полегшити його дискомфорт, коли він наступного разу прийде до неї через хронічну венеричну висипку. Ківа не бажала б такої хвороби приємнішій людині, але з задоволенням давала йому припарки, які щипали й пекли його причинне місце, забуваючи про рішення, які вилікували б його миттю.
Можливо, йому й
варто