Страница 61 из 140
Це розбурхало її цікавість, але вона не володіла вмінням читати по губах, тож зітхнула й прихилилася до дверей найближчого стійла, погладжуючи морду вогкого коня, коли той висунув голову, аби розвідати, що відбувається. Зважаючи на мокрий бруд, який заплутався в гриві, вона припустила, що той недавно прибув, вершник — мабуть, посильний, який доправив одне з численних королівських офіційних послань, які створювали Наглядачеві стільки незручностей останнім часом. Це пояснило б похмурий вираз його обличчя, коли він розмовляв з Наарі, яка у відповідь виглядала чи не знудженою, з руками, схрещеними на грудях.
Відводячи погляд, Ківа роздивилася інших коней у стайні й порожні стійла між ними, що чекали свого часу. Перпендикулярно до того місця, де вона стояла, розташовувався самотній екіпаж, у якому вона впізнала Наглядачів, адже бачила, як той використовував його, аби їздити до Заліндова і звідси, хоч і нечасто. Рук рідко покидав в’язницю — так само, як король рідко покидав королівство.
—
Пс
-
с
.
Ківа відвела погляд від екіпажа і нахмурилася до коня, який штовхав її в плече.
—
Пс
-
с
, Ківо. Тут, унизу.
Її очі розширилися, коли вона зазирнула над дверима в стійло і застала конюха Раза, який сидів навпочіпки біля коневих передніх ніг. Чоловік середнього віку тримав у руках гребінь і весь був вкритий тонким волоссям: причісував тварину тоді, коли вони прийшли, і вирішив не траплятися на очі.
Ківа не була близько знайома з Разом. Взагалі старалася уникати його, адже будь-яка їхня взаємодія могла завершитися смертю для когось із них. Для Ківи то був ризик, на який вона була готова піти, зважаючи на те, що отримувала. Але Раз не був в’язнем, не був вартовим, а працював на Заліндов задовго до того, як вона прибула, то йому і втрачати було більше, ніж їй.
Раз був Ківиним зв’язком із зовнішнім світом. Десять років тому його вагітна дружина відвідала його вдень і в неї розпочалися передчасні пологи. Якби не Ківин батько, втратили б обох — і дитину, і матір. На подяку Раз запропонував потайки винести повідомлення й відправити його, знаючи, як добре контролюються канали комунікації з Заліндова і до нього.
Фаран Мерідан був кмітливим. Він вирішив не ризикувати, якщо послання потрапить комусь на очі, і використав код, який Ківа з братами й сестрами вигадали для розваги і який кожен у їхній сім’ї міг запросто розшифрувати. Так було покладено початок їхній розмові, бо Раз запропонував продовжувати це для Ківи.
Незважаючи на Разову люб’язність, Фарану — а пізніше й Ківі — було нелегко відправляти листи за межі в’язниці. Дуже мало разів воно було варте того, аби ризикувати шукати Раза, особливо враховуючи те, що він був у конюшнях — поза вапняковими стінами. Лише двічі Ківі вдалося відправити через нього власні послання, перше складалося з двох слів: «Батько мертвий», друге — з чотирьох: «Я нова тюремна цілителька».
Листи від її сім’ї були частішими, хоча недостатньо, як на Ківу. І навіть так Раз завжди дуже обережно ставився до того, як проносив їх за стіни, непомітно підсуваючи в одежу новоприбулих, коли допомагав вартовим витягати їх із в’язничних фургонів, знаючи, що по тому їх відправлять до лазарету і змусять роздягтися. Це було небезпечно, але досі ніхто не викрив їхньої хитрості. Можливо, тому, що вони не ризикували… як-от зараз. Ківа гадки не мала, чому Раз привертає її увагу, особливо зважаючи на те, що Рук і Наарі були на відстані всього кількох футів.
— Я щось для тебе маю, — ледь чутно через дощ, який усе лив, сказав Раз.
Ківа постаралася не робити різких рухів, коли Раз дістав вимоклу в грязюці записку зі своєї куртки і простягнув їй.
Кинувши швидкий погляд на Наглядача та Наарі й переконавшись, що вони досі збуджено розмовляли, Ківа пірнула під конячу голову, аж доки та її частково затулила, і потяглася в стійло по Разів подарунок.
Серце гупотіло, коли вона прочитала код, написаний знайомими закарлючками сестри, з нетерпінням очікуючи того, про що йдеться, сподіваючись на новини щодо порятунку. Але там були слова:
Не
дай
їй
померти
.
Ми
вже
йдемо
.
Повідомлення було точнісінько таким самим, як попереднє.
Точнісінько
таким самим.
Сердиті сльози вкололи Ківині очі. Вона зіжмакала записку в кулаці, знесилена від суміші люті й відчаю. Але тоді її опанувала нерозсудлива відвага й вона розрівняла пергамент, тягнучи руку крізь заболочені ковтуни в конячій гриві і притискаючи вказівний палець до вільного місця під написаним сестрою.
— Що ти робиш? — наполегливо прошипів Раз.
Ківа нічого не сказала, лише знову швиденько подивилася на Рука й Наарі, тоді безслівно попросила коня не рухатися, створюючи бар’єр між ними і нею.
Ківа гарячково нашкрябала власний код брудом, символ за символом, найдовший з будь-коли нею написаних.
Вона
хвора
.
Я
її
Чемпіонка
на
Випробуванні
Ордаліями
.
Потрібен
порятунок
—
коли
???
Швидко-швидко вона склала брудну, зроблену нашвидкуруч записку і тицьнула її назад Разові.
— Ківо, я не…
— Будь ласка, — прошепотіла Ківа, її губи заледве рухалися, адже Рук і Наарі нарешті припинили розмову і крокували до неї. Навіть дощ послабився, наче вже допоміг, і на цьому все. —
Будь
ласка
.
Приречене зітхання було єдиною Разовою відповіддю, але цей звук наповнив Ківу полегшенням. Він забере записку з собою в Васкін; відправить її Ківиній сім’ї. І тоді…
тоді
вона нарешті отримає якісь відповіді.
Піт тривоги цятками вкривав Ківин лоб, коли Наглядач підійшов, але він навіть не глянув на неї, проминув і взагалі вийшов зі стайні, тож вона поглянула на Наарі. Вартова пильно на неї дивилася, наче їй під силу побачити нервову напругу, тож Ківа змусила себе розслабитися. Зусилля виявилося марним, коли Наарі заговорила:
— Хто це тут такий?
На Ківу напала паніка, розум верещав, аби вона думала швидше, аби пояснила, що вона й гадки не має, про що Наарі говорить, і ніколи до сьогоднішнього дня не зустрічала Раза. Але коли вартова простягла руку й погладила коня по морді, Ківа видихнула, бо таки збагнула.