Страница 44 из 140
Глава 22
РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ
—
Все
гаразд
.
Все
буде
гаразд
.
Ківа
не
відпустила
батькової
руки
,
коли
їх
оточила
королівська
варта
,
не
відпустила
вона
і
братової
руки
з
іншого
боку
.
Солодкий
запах
джеріягід
дражнив
їхні
ніздрі
,
бо
ближчий
солдат
розтоптав
корзину
,
в
яку
вони
з
Керіном
назбирали
ягід
—
уся
їхня
важка
робота
розчавлена
.
Сьогодні
ввечері
мама
не
робитиме
джему
.
—
Фаране
Мерідан
,
тебе
заарештовано
, —
виголосив
вартовий
,
який
зупинився
прямо
перед
Ківиним
батьком
.
У
нього
лагідне
обличчя
,
подумала
Ківа
,
тож
вона
не
могла
зрозуміти
,
чому
він
такий
сердитий
.
Золотий
герб
у
нього
над
серцем
відрізнявся
від
герба
решти
солдатів
,
у
яких
була
срібна
емблема
.
—
За
який
злочин
? —
запитав
Фаран
.
Ківа
підвела
погляд
на
батька
,
чуючи
в
його
голосі
дивні
емоції
.
Це
було
як
тоді
,
коли
вони
з
Керіном
гралися
в
річці
минулого
літа
і
спробували
перевірити
,
кому
вдасться
запливти
далі
і
затримати
подих
на
довший
час
.
Ківа
виграла
з
великим
відривом
,
але
коли
виринула
,
батько
тремтів
і
сказав
їй
ніколи
більше
не
лишатися
під
водою
так
надовго
.
Зараз
у
його
голосі
була
така
сама
нотка
,
його
тремка
рука
стискала
її
руку
,
наче
намагаючись
заспокоїти
їх
обох
.
Вона
вхопилася
за
нього
міцніше
,
даючи
зрозуміти
,
що
вона
поруч
.
Коли
солдати
вихлюпнулися
з
їхнього
котеджу
,
оточуючи
їх
,
він
сказав
,
що
все
буде
гаразд
.
Ківа
вірила
йому
,
знаючи
:
він
би
їй
ніколи
не
збрехав
.
—
Тебе
помітили
на
базарі
в
товаристві
відомого
бунтівника
, —
відповів
вартовий
із
золотим
гербом
. —
Тебе
заарештовано
за
підозрою
в
зраді
корони
.
Довгу
мить
здавалося
,
що
Ківин
батько
неспроможний
говорити
,
його
обличчя
було
білим
,
наче
місяць
,
який
підіймався
над
головою
.
—
Я
…
ви
… —
Фаран
розправив
плечі
й
спробував
знову
: —
На
базарі
повнісінько
людей
.
Я
міг
перетнутися
з
цілою
купою
бунтівників
,
навіть
не
підозрюючи
про
це
.
Можливо
,
я
навіть
лікував
їх
,
звідки
мені
знати
?
Я
цілитель
;
люди
різних
верств
приходять
до
мене
,
і
я
нічого
не
питаю
перед
тим
,
як
допомогти
їм
.
—
Можливо
,
слід
би
це
робити
, —
беземоційно
сказав
вартовий
. —
Відійди
від
дітей
і
йди
з
нами
добровільно
,
або
ж
заберемо
тебе
примусом
.
Фаранова
хватка
перетворилася
на
сталеву
.
У
Ківи
вирвався
переляканий
писк
,
ще
голосніше
зойкнув
брат
.
Вона
повернулася
до
Керіна
,
побачила
срібні
джеріягоди
,
розмазані
по
його
обличчю
,
і
його
розширені
смарагдові
очі
,
точнісінько
такого
відтінку
,
як
її
.
Він
тремтів
поруч
із
нею
,
і
незважаючи
на
те
,
що
батькова
хватка
починала
боліти
,
вона
обережно
,
лагідно
й
заспокійливо
стисла
липкі
пальці
брата
.
—
Я
не
…
ви
не
можете
забрати
мене
від
сім
’
ї
, —
сказав
Фаран
.
—
Решта
твоєї
сім
’
ї
вже
втекла
, —
повідомив
вартовий
,
вказуючи
закутою
в
обладунок
рукою
вгору
пагорбом
на
котедж
,
де
були
Ківина
матір
і
старші
.
Над
їхнім
будинком
клубочився
дим
,
помаранчеві
відблиски
просочувалися
з
вікон