Страница 42 из 140
Йдемо
.
Ківа повинна вірити, що записка її сестри означала саме це: тепер, після десяти років, вони
таки
йдуть
, готові виконати обіцянку. Особливо тепер, коли Тільда тут — додаткова спонука для її послідовників, аби наважитися зробити крок проти Заліндова, звільнивши Ківу в процесі. На це натякала Крестина погроза: спроба порятунку втілюється.
Сім’я Мерідан — Ківина сім’я — мала заплутану бунтівну історію. Хоч і була малою, коли її в них забрали, вона пам’ятала. Її батьки намагалися триматися подалі від політичних заворушень, які наростали в Евалоні, — їхнє маленьке село примостилося біля підніжжя гір Армін, загалом забуте чужинцями. Але все змінилося за десять років Ківиного ув’язнення. Як вона робила те, що потрібно, аби вижити, так само робила і її сім’я.
Можливо… лише можливо… якщо їй вдасться пережити перше Випробування… якщо вдасться виграти Тільді більше часу, достатньо, щоб Креста дала їй спокій, щоб бунтівники прийшли, щоб Ківина сім’я прийшла…
Можливо, вона нарешті дочекається волі.
Не
дай
їй
померти
.
Ми
вже
йдемо
.
Принцеса зробила крок уперед, її підшита хутром червона мантія зашурхотіла від руху, витягуючи Ківу з її обнадійливих — навіть якщо й відчайдушних — думок.
— Навіщо ризикувати своїм життям? — принцеса Міррин з-під маски оглянула Ківу. — Навіщо робити таку заяву, знаючи, що результат усього один?
Ківа не марнувала зусиль, намагаючись довести, що може бути інший результат: вона може вижити. Натомість просто промовила:
— Засуджена вами жінка смертельно хвора, неспроможна навіть стояти самостійно, вже не кажучи про те, щоб спробувати витримати сьогоднішню Ордалію. Ви подолали чималий шлях задля розваги, принцесо. Замість того щоб питати, які в мене причини, чого б вам просто не сісти, розслабитися і насолоджуватися шоу, як і планувалося?
На відміну від принцової маски, що повністю приховувала вираз обличчя, принцесина була схожа на розтоплене срібло, яке струменіло з однієї половини її обличчя по діагоналі до другої. Отож її червоні губи було видно достатньо добре, аби побачити, що вони скрутилися в криву посмішку за мить до того, як вона заявила:
— Вона хоче померти.
І тоді Ківу метнули в повітря.
Однієї миті її ноги були на дерев’яній платформі шибениці, наступної — під нею нічого не було, ніщо не тримало її, коли вона летіла догори на невидимому ланцюзі. Кусючий вітер бив по обличчю, подих перехоплювало в легенях, і крик забивало в горлі. В неї була заледве секунда, аби подумати, що відбувалося (це Ордалія? що робити? як вижити?), до того як імпульс, який штовхав її догори, зник, і вона, провалившись, полетіла додолу.
У єдину мить, яка промайнула до того, як її ступні вдарилися об тверду поверхню й тіло повалилося, бо ноги не змогли втримати вагу, її опанував абсолютний жах.
Вона не померла.
Але й не була в безпеці, на землі.
Коли Ківа підвелася, в ній заклубочився жах, бо вона збагнула, що перебуває зверху на одній з незалежних сторожових веж, які виходили на східний двір, перпендикулярні до зовнішньої стіни.
Вона так високо.
Так
високо
.
Гуп позаду змусив Ківу крутнутись: капітан королівської варти спритно приземлився всього за кілька кроків — його також доставила принцесина стихійна магія.
— Подякуй, що принцеса Міррин не кинула тебе зі значно більшої висоти, інакше ти зараз не стояла б тут, — сказав капітан, помічаючи, що Ківа тремтить усім тілом.
Ківа боялася, що її виверне. І сподівалася, що якщо гідність отак її покине, то вона принаймні зіпсує капітанові відполіровані чоботи.
— Принц і принцеса погодилися прийняти твою заяву й перенести вирок Тільди Корентін на тебе, згідно з правилом п’ятим у Книзі Закону, — продовжив капітан. Його погляд був прикутий до неї, коли він додав: — Якщо звіти про її погане здоров’я правдиві, то ти приносиш своє життя в жертву марно. Тож я даю тобі останній шанс анулювати свою вимогу.
Ківа нічого не відповіла, зокрема тому, що боялася: якщо відкриє рота, то зробить так, як запропонував капітан. Але нагадала собі, що їй потрібно проходити Випробування по черзі, одне за раз. Вона може це зробити. Вона
буде
робити саме це.
Не
дай
їй
померти
.
Це був єдиний відомий Ківі спосіб зберегти життя Бунтівної Королеви. Якщо —
коли
— Ківа вийде живою після Випробування Повітрям, у Тільди буде більше часу на відновлення і Ківа виграє час для бунтівників прийти по неї — по них обох.
Але… якщо Ківа
таки
помре
сьогодні… мертві не страждають від осуду живих. Тільдина доля більше не буде її відповідальністю.
— Так тому й бути, — сказав капітан у відповідь на її мовчання, хоча й мав невдоволений вигляд. Ківа задумалася, чи знає він, хто вона така, чи пригадав її, а тоді збагнула, що якби так, він ставився б до неї зовсім по-іншому.
Все
гаразд
.
Все
буде
гаразд
.
Ківа глибоко вдихнула через ніс і знову зусиллям волі прогнала спогад.
— Ківо Мерідан, — погукав посилений голос принца-наступника, підштовхуючи і її, і капітана подивитися вниз із балкона сторожової вежі. — Ти викликалася пройти Випробування Повітрям замість звинуваченої Бунтівної Королеви. Сьогодні ти постанеш перед Випробуванням Повітрям. У тебе є якісь останні слова?
У Ківи їх було багато, та жодне не полегшить життя, якщо їй таки вдасться пережити Випробування, тож вона притримала язика і похитала головою. Вона не наважилася подивитися в тому напрямку, де востаннє бачила Тіппа, Джарена, Тільду й Наарі, як не наважилася шукати серед натовпу Мота чи якесь інше знайоме обличчя, інакше могла втратити рішучість.
— Дуже добре, — сказав принц Деверік, стихійна магія дозволяла всім чути його голос. Ківа ніколи раніше на власні очі не бачила такої сили в дії. Якби випадок був іншим, вона зачудувалася б з цього і з того, як принцеса перемістила Ківу й капітана на сторожову вежу. Але замість того, щоб бути враженою, вона просто намагалася не зомліти, поки чекала почути, що ж буде попереду. З нею все буде гаразд, нагадала вона собі. Вона виживе.
Виживе
.
— Капітане Веріс, — продовжив принц Деверік, — якщо ваша ласка, поясніть першу Ордалію Чемпіонці.
Ківа обернулася назад до капітана і побажала, аби він вважав, що вона весь цей час була настільки блідою.