Тюремна цілителька. Книга 1

— Причина не має значення, — сказала Ківа, сидячи на самому краєчку крісла, а весь тягар тривоги клубочився в її животі. — Вона погрожувала життю Тіппа. Відпустіть його.

Рукові темні брови піднялися аж на верх лоба.

— Що?

У Ківи всі зусилля пішли на те, аби відкинути трепет і промовити:

— Він тут тільки тому, що був з матір’ю, коли її піймали. Йому тоді було всього вісім років, хлоп’я. І

досі

лише хлоп’я. Він не заслуговує такого життя.

Як і Ківа, що прибула на рік молодшою за Тіппа, але вона вже давно облишила спроби розмовами й поясненнями звільнитися з Заліндова.

Наглядач видав нетерплячий звук.

— Ми це вже обговорювали. Багато разів. Моя відповідь незмінна: доки в нього немає опікуна, який заявив би на нього права, він вважається підопічним Заліндова. Він може піти на волю, але лише якщо хтось прийде його забрати.

— Але він

невинний

, — наполягала Ківа, нахиляючись уперед, заледве спроможна залишатися на місці. — А тепер Креста хоче використати його проти мене.

— Багато хто з тутешніх невинний, — презирливо кинув Рук. — Якщо ти впораєшся з завданням, то в Крести не буде причини шкодити йому. Дивно, але в чомусь ми з нею таки погоджуємося. Тільки подумай.

Ківа замислилася, чи вона колись ненавиділа Наглядача більше, ніж у ту мить. Жуючи губу, вона притишила голос і визнала:

— Тільді дійсно погано. Я не знаю, що з нею… не знаю, чи мені вдасться врятувати її. І якщо вдасться…

— Дозволь мені бути чесним, — сказав Рук, відкидаючись на спинку та опускаючись глибше в своєму плюшевому кріслі. — Особисто мені байдуже, чи виживе Бун­тів­на Королева. Ці Випробування незабаром — той ще клопіт, і в мене від їх планування аж розлад шлунка почався. Так багато правил, яких треба дотриматися, так багато організувати і підготувати для чотирьох завдань, ще й офіційні листи з кожного королівства прибувають щодня — дають поради і вимагають тримати їх поінформованими. Дякувати богам, що лише спадкоємці Валлентіс прибувають особисто, бо вже тільки від них у мене голова болить так, що вистачить на все життя. — Рук стиснув губи, тоді продовжив: — Але наскільки б це все не дратувало, мені наказали простежити за тим, аби суд над Тільдою Корентін звершився.

Суворість його рис зробила очевидним те, що він думає про такий наказ, особливо при тому, що до цього часу він керував, не звітуючи практично ні перед ким.

— Щоб це сталося, вона повинна вижити, — продов­жив Рук. — А для

цього

ти повинна робити свою богами прокляту роботу. — Його обличчя спохмурніло, коли він додав: — Якщо Тільда не проживе достатньо, аби пройти перше Випробування, то не лише Тіппове життя опиниться в небезпеці. Я зрозуміло висловлююся?

Ківине серце стукотіло. Вона проковтнула слину і кивнула, не в змозі сформулювати словесну відповідь.

Вираз обличчя Наглядача Рука прояснився.

— Прийти до мене цієї ночі було правильним рішенням, Ківо. Я радий, що ти слухала, коли ми розмовляли востаннє. Продовжуй у тому ж дусі, і все буде гаразд.

Знов-таки Ківа кивнула, неспроможна висловлюватися. Його похвала повинна була її якось заспокоїти, підтвердити, що вона дала йому достатньо інформації, аби поки що лишатися корисною. Але він не знав того, що вона приберегла для себе.

Креста не просто звеліла Ківі врятувати Тільдине життя; Креста також сказала, що Бунтівна Королева повинна дожити

до

свого

порятунку

. Порятунку, про який Кі­ва не згадала в розмові з Руком через страх, що це мо­же означати для її власної невідворотної свободи, — навіть якщо вона й гадки не мала, коли це трапиться.

Дотриматися Наглядачевого наказу і протримати Тільду до першого Випробування — це одне. Але поза цим… Як вона мала вберегти життя Бунтівної Королеви? Тіппове життя залежить від того, чи вона вигадає, як це зробити.

Ківине

життя залежить від цього.

Бо якщо вона зазнає невдачі, то від Крестиної чи На­глядачевої руки — вони всі помруть.