Страница 31 из 140
все гаразд? — відказала Ківа, кривлячись через те, наскільки боляче говорити. Наче проковтнула запас люмонієвого пилу з цілої копальні. Почувалася також відповідно. Але все одно вона тюремна цілителька, тож зосередилася не на власних потребах, а на лезі, яке стирчало з зап’ястя Наарі.
Прослідковуючи її погляд, вартова подивилася вниз і, не показавши емоцій, висмикнула лезо.
Ківа скривилася, навіть якщо Наарі цього не зробила. А тоді помітила те, що пропустила раніше: крові не було, вона не стікала по руці Наарі, навіть не крапала з леза.
Підвівшись, Ківа на нестійких ногах підійшла до вартової та ув’язненої. Тільда була без тями, на скроні розцвітав синець від удару Наарі. Ківа не була впевнена, котра з них потребує її уваги першою, тож скористалася вказівкою вартової, яка смикнула головою в напрямку ув’язненої, і разом вони перетягли Тільду на її нари.
Ківа не здивувалася, коли Наарі потяглася до кайданів обабіч матраца, прикувала Тільдині руки, а тоді грудним ременем закріпила жінчин торс. Усі лазаретні ліжка були облаштовані засобами обмеження руху, зокрема й ті, що в кімнаті для карантину, але їх рідко використовували. Незважаючи на те, що Тільда зробила з Ківою, їй не подобалося бачити жінку закутою, була прикра думка про те, щоб настільки обмежити людину, навіть якщо людина щойно спробувала задушити її.
— Вона нікуди не подінеться, — запевнила Наарі. — Тепер займися собою.
Ківа розгублено дивилася на вартову, доки Наарі не підказала:
— Твоє горло. В тебе є щось, що може допомогти?
Не впевнена, чому Наарі це цікавить, Ківа повільно кивнула і почовгала назад до робочого столу. Її легені палали від кожного подиху, коліна досі тремтіли, але вона змусила себе думати і потяглася за піалою нектару жирового дерева. З очей бризнули сльози, коли вона його проковтнула, різкий цитрусовий присмак жалив аж до низу, але нектар був найліпшим засобом від ушкоджень горла й легень. Ківа обміркувала дозу макового молочка від болю, але швидко відкинула цю думку, бо зараз їй була потрібна світла голова.
— Твоя черга, — сказала Ківа, її голос уже був сильнішим.
— Зі мною все гаразд, — відповіла Наарі, залишаючись на позиції біля Тільдиного ліжка, наче очікуючи, що жінка отямиться будь-якої миті й вирветься з кайданів.
Ківа не хотіла сперечатися з вартовою. Все її єство знало, наскільки небезпечним це може виявитися. Та однак…
— Тебе проштрикнули ножем, — зауважила вона обережним тоном. — Дозволь оглянути рану.
— Зі мною все гаразд, — повторила Наарі, цього разу суворіше.
Ківа прикусила губу. Її очі метнулися до леза на столі, знову помічаючи, що на ньому нема крові. Але… вона ж бачила, як Тільда проштрикнула Наарі. Бачила, як лезо стирчало з зап’ястя.
— Принаймні дозволь дати тобі щось обробити рану, — тихо запропонувала Ківа. — Ти можеш зробити це самостійно, якщо не хочеш, аби я це робила. Але ти ж не хочеш підхопити інфекцію, тож…
Наарі відвернулася від Тільди, її темні очі перехопили Ківин погляд, вона пішла вперед, її нефритові сережки виблискували, доки вона скорочувала відстань між ними. Ківа не була певна, чи варто їй відступати. Вона не могла прочитати виразу обличчя вартової і боялася, що була надто напористою.
Наарі не поводилася так, як інші вартові в Заліндові — брутально і безжально. Але наскільки Ківа знала, вона була такою самою, як вони.
— Я… — Ківа відкрила рота, аби вибачитись, але Наарі зупинила її поглядом.
І дією.
Вартова стягувала рукавицю з лівої руки — тієї, яку проштрикнули. І коли чорна шкіра знялася, очі Ківи розширилися.
Крові не було тому, що не було рани. А рани не було тому, що не було плоті.
У Наарі був протез. І там, біля суглоба, де шкіра її передпліччя зустрічалася з протезом, була виїмка на місці входу леза.
— О, — тупо сказала Ківа. Тоді додала, ще тупіше: — Це зручно.
Губи Наарі смикнулися:
— Без нього — як без рук.
Ківа остовпіло загиготіла з такої гри слів і швиденько перетворила сміх на кашель, через що горлом промайнули блискавки болю.
Намагаючись відволіктися, поки Наарі натягувала рукавицю, Ківа не змогла не запитати:
— Ти будеш проти, якщо я запитаю, як це трапилося?
Вона затамувала подих, гадаючи, чи не ліпше було змовчати, але Наарі, схоже, питання не засмутило.
— Захищала декого, хто мені небайдужий, — повідомила вартова, згинаючи і розгинаючи вже знову затягнуту в рукавицю руку. — Вони постаралися, аби про мене потім належно подбали.
— І тепер ти тут, — сказала Ківа.
Вона негайно пошкодувала про ці слова, але знову ж таки, ніщо не вказувало на те, що Наарі сердилася.
— І тепер я тут.
Це багато що пояснює, подумала Ківа. Наарі пробула в Заліндові довше, ніж більшість вартових-жінок. Незважаючи на високу якість протеза, їй буде складно відшукати іншу посаду, вже не кажучи про те, що їй не дозволять робити військову кар’єру.
Тюрма на низькому щаблі, та все ж це один з найкращих варіантів, якщо Наарі хоче служити королівству в силових структурах.
— Боляче? — запитала Ківа, перемикаючись у режим цілительки.
— Інколи, — визнала Наарі.
Ківа витримала її погляд і запропонувала:
— Якщо колись знадобиться щось від болю…
Наррі помовчала, а тоді промовила:
— Дам тобі знати.
Відбувалося щось дивне, Ківа знала. Зміна між ними. Лінія між вартовою і ув’язненою розмилась, і не тільки тому, що Наарі врятувала Ківу більш ніж раз.
— Дякую, — тихо сказала Ківа. — За те, що допомогла мені. Знову.
На Ківині слова Наарі вигнула брову, дуже добре знаючи, що вона зробила дещо більше, ніж просто «допомогла», але не виправила.
— Просто радій, що я прийшла, коли прийшла.
Ківа раділа. І то дуже. Але однаково зазначила:
— Тут не було жодного вартового цілий день. Чому зараз?
До того як Наарі відповіла, крізь двері лазарету заскочив Тіпп, а одразу за ним ішли Мот і Джарен.
Трунареві Ківа не здивувалась, але не змогла втримати запитального погляду на Джарена. Той, у свою чергу, раптово застиг як вкопаний, коли її побачив, а Мот із Тіппом і собі пороззявляли роти.
— Ківо, ладонько, шо зробилось? — запитав Мот, від злості на його щоках виступили плями, і він звинувачувально подивився на Наарі.
Вартова лише схрестила руки на грудях, зустрічаючи його пильний погляд.