Страница 26 из 140
Глава 17
РОЗДІЛ СЬОМИЙ
Джарен отримав рознарядку на роботу в тунелях.
Про це Ківі розповів Тіпп; Тіпп, який поспіхом пішов з лазарету минулого вечора після Ківиного повернення, аби переконатися, що Джарен застовпить нари поруч із його; Тіпп, який нашепотів новачку всі таємниці Заліндова, всі попередження, які Ківа не змогла запропонувати.
Ківа сказала собі, що Джарен точно такий, як будь-який інший в’язень, що їй і не потрібно було давати такі, як у Тіппа, довідки. Зважаючи на Джаренову рознарядку, вона навіть не збиралася вкладати час і зусилля в те, аби ближче з ним познайомитися, навіть якби й хотіла; а вона не хотіла. В неї й без того достатньо турбот, а над ним тепер цокотів годинник, вилічуючи, скільки йому лишилося до смерті. Ківа знала шанси: тридцять відсотків тунельників не переживали перших шести тижнів, а п’ятдесят відсотків не жили довше, ніж три місяці.
Джарен був ходячим мерцем.
Прикро, подумала Ківа, але таке життя в Заліндові.
Замість того щоб розмірковувати про невідворотну загибель Джарена, Ківа вирішила вважати себе вдячною за те, що його прибуття повернуло їй помічника. Тіппа більше не відправляли на кухню, тож він досі допомагав їй у лазареті з карантинними пацієнтами. Вона підозрювала, що Наарі відповідальна за таке стале повернення, хоча саму вартову з часу Джаренового орієнтування до лазарету не відправляли. Ківа майже сумувала за стоїчною молодою жінкою, особливо коли на чергуванні були Кістяний чи Різник. Інколи, однак, вартових не було, тобто справи в Заліндові поверталися в нормальне русло. Вже якийсь час не було заколотів, і хоча Рук стверджував, що бунтівники стають дедалі більшою проблемою, вони сиділи тихо. Поки що.
Повільно, але впевнено карантин припинився: пацієнти, які пережили битву з тунельною гарячкою, поверталися до своїх робіт, а інших відправляли до моргу.
Минуло десять днів, і Ківа повернулася до своїх буднів: дбала про невпинний потік в’язнів, водночас нашорошуючи вуха на все, що можна передати Наглядачеві. Незабаром вона була обтяжена роботою настільки, що хіба мимохідь згадувала про завдання, бо зима приносила неприємності всім ув’язненим і не мало значення, яка їхня робоча рознарядка. Ті, хто працював надворі, потерпали від переохолодження та обморожень; підземні робітники — від пітниці; а вода в тунелях пропонувала широкий вибір бактеріальних інфекцій.
Через різноманіття проблем зі здоров’ям Ківа була надто зайнята, аби думати про що завгодно… і кого завгодно. Але через одинадцять днів після Джаренового прибуття, щойно Тіпп рушив на вечерю, а Ківа саме завершувала щотижневу інвентаризацію, з дверей лазарету пролунав голос:
— Сподіваюся, не заважаю?
Ківа обернулась і побачила Джарена. Вперше з часу орієнтування.
— Ти маєш жахливий вигляд, — Ківа не втрималась і сказала це, а потім жестом вказала заходити.
У Джарена вирвався тихий сміх, коли він швиденько пішов до неї:
— Он яка в тебе лікарська етика.
Ківа не стала заперечувати:
— Я здивована, що ти досі живий. Думала, що до цього часу точно відправлю тебе в морг.
Знову сміх, цього разу гучніший.
— І компліменти ніяк не припиняться.
Ківа не дозволила собі відчути полегшення через те, що він не просто досі стояв, але й, схоже, був у хорошому настрої. Він протягнув майже два тижні — довше, ніж могли похвалитись інші, особливо ті, кого відправляли в тунелі.
— Що я можу для тебе зробити, Джарене?
Вона одразу збагнула власну помилку, але вже було запізно називати його ідентифікаційним номером. Натомість вона зневажила його вдоволеним виразом обличчя і нетерпляче тупнула ногою.
— Тіпп сказав, мені потрібно зайти і зняти шви. — Джарен почухав щелепу й зізнався: — Він сказав «десять днів», тож я затримався на день, але вчора заснув одразу після вечері.
Він позбавив свій голос емоцій, натякаючи, що не хоче жалю чи співчуття, тож Ківа не запропонувала йому ні того, ні іншого.
— Сідай, — сказала вона, перед тим як зібрати зі столу все, що було їй потрібно.
Джарен ледве чутно застогнав, залазячи на найближчу металеву лаву, і навіть якщо зовні Ківа ніяк не відреагувала, внутрішньо вона скривилась, усвідомлюючи, наскільки тяжко працюють тунельники. Її дивувало, що Джарен не приходив раніше по знеболювальне та протизапальне. Принаймні міорелаксант знадобився б, особливо в перші кілька днів, коли він звикав до тяжкої праці.
— Є проблеми, про які мені варто знати? — запитала Ківа, підходячи. — Сверблячка, набряк, почервоніння?
Джарен тішився:
— Хіба ти не повинна була навідатися раніше і запитати про це все?
— Я не твоя мати, — заперечила Ківа. — Тут ти сам відповідаєш за своє здоров’я.
— Знову та сама лікарська етика, — ледь чутно буркнув Джарен.
Ківа вдала, наче не почула, і потяглася до його лівої руки. Шкіра була бруднюща: він прийшов просто з тунелів після закінчення зміни. Був вкритий брудом і багном з голови до п’ят, майже так само, як тоді, коли прибув до Заліндова, хоча цього разу без крові.
— Цей добре загоївся, — зазначила Ківа, перевіряючи вирізаний символ. Той вкрився струпом, який на одному з розрізів уже відшкрібся, показуючи рожевий шрам знизу.
Вона повернула його руку долонею вгору і скривилась, коли побачила криваві водянки й зірвані мозолі.
— Гарно, еге ж? — сказав Джарен. — Деякі вартові вважають, що ми там під землею сачкуємо, тож це принаймні дає незаперечне підтвердження тому, що я працював. — Він повертів пальцями.
Ківа зупинила рух, проводячи по його руці губкою з солоною водою, змушуючи тихо лайнутися через щипання.
— Подбай, аби вони були чистими, а то інфікуються, — сказала вона йому, безжально відшкрябуючи бруд.
— Ти не гірше за мене знаєш, наскільки це неможливо.
Ківа не сперечалася. Закінчивши з відчищанням і намазуванням обох рук живицею з райґрасу, вона промовила:
— Знімай сорочку і лягай.
— Мені дуже приємно це чути, але ми заледве знайомі.
Ківин погляд смикнувся до його обличчя. Його риси, можливо, й були в пилюці та підкреслені виснаженням, але блакитно-золоті очі танцювали.
Вона близько нахилилася до нього й прошипіла:
— Ти можеш ставитися до цього серйозно, а можеш забиратися, — вона вказала на двері. — Я впевнена, що Тіпп радо зніме тобі шви в камерах.