Страница 20 из 140
Глава 15
РОЗДІЛ П’ЯТИЙ
Ківа вказувала шлях до холодної кам’яної споруди, її ніс морщився від ядучого запаху, який просочився всюди — від стін до підлоги. На столику, що стояв на краю квадратної кімнати, горів ладан, але він не приховував сморід смерті — неприємну суміш зіпсованого м’яса і кислого молока.
По центру підлоги був стік, камені, найближчі до нього, були в червонувато-коричневих плямах. Бальзамували лише небагатьох в’язнів, зазвичай з більш привілейованих сімей, яким дозволяли забирати близьких після смерті. Залишок запаху чебрецю з розмарином і лавандою залоскотав Ківиного носа, але вона не відчувала вина — це вказувало на те, що після останньої консервації вже минув час.
Кам’яні плити розміщувалися на однаковій відстані від стоку, і хоча зараз на них не було трупів, запах був не менш сильний, ніж у дні, коли кімната була повна. В’язень, який відповідав за морг, Мот, був до нього нечутливим, але навіть вартові, які спостерігали за цією спорудою протягом тривалих періодів, не могли витримати постійний душок.
— Привіт, Ківо, — обізвався Мот, який сидів на табуреті за робочим столом, спина дещо згорблена, сиве волосся на маківці починає рідіти. — Чим можу допомогти?
Збоку Ківа почула, як Джарен прошепотів сам до себе її ім’я, і внутрішньо зітхнула.
— У мене двох потрібно забрати, — сказала Ківа старшому чоловікові.
Він був у Заліндові відносно новим, прибувши лише півтора року тому. Надто старий для важкої праці, тож його призначили в лазарет, але його захоплення смертю зробило його радше перешкодою, аніж поміччю. Не раз під його наглядом помирали пацієнти з простими недугами. Це стало такою проблемою, що Ківа перший — і єдиний — раз звернулася до Наглядача з проханням перевести того куди завгодно. Як виявилося, то було на краще, адже до Заліндова Мот був аптекарем, тож його без проблем перевели з лазарету в морг, де він став головним трунарем через кілька місяців. Він навіть подякував Ківі за ту роль, яку вона відіграла в його переведенні, і заявив, що почувається майже як вдома.
Ківа досі не знала, як бути з тим, що уважного старого чоловіка, як вона дізналася пізніше, засудили до Заліндова за те, що він навмисне ставив клієнтам неправильні діагнози, аби випробувати експериментальні ліки, що завершилося численними смертями. Але те, що він робив поза цими стінами, не мало значення. Тут в них обох була робота, і з очевидних причин лазарет був тісно пов’язаний з моргом.
— Кажеш, двійко? — уточнив Мот, пересуваючи якісь пергаменти. — Тунельна гарячка ще їх косе?
Ківа похитала головою:
— Новоприбулі. Не пережили подорож.
Затуманений погляд Мота перемістився на Джарена. Наарі залишалася біля входу, і Ківа заздрила, що та на свіжому повітрі.
— Ти сьоднішній новий, хлопче? — запитав Мот, його суглоби затріщали, коли він вставав.
Джарен подивився на Ківу, ніби чекаючи дозволу заговорити. Можливо, він
таки
розумів
серйозність факту перебування в Заліндові. Але не на неї він повинен зважати. Проте вона різко кивнула, і він відповів Моту простим:
— Так, пане.
— Ха! — вигукнув Мот із сяючою, широкою усмішкою; його коричневі зуби показалися в світлі люмонієвих ліхтарів, прикріплених до кам’яних стін. — Чула оте-во, Ківо? «Пане». То є повага, — він їй підморгнув. — Цейво-от мені подобається.
— Моте…
— Тримайся близенько до свеї цілительки, хлопче, — перебив Мот Ківу. — Вона про тебе добренько подбає. Зарубай собі на носі.
Ківа підібгала губи в тонку лінію. Вона не
Джаренова
цілителька. Вона
тюремна
цілителька — цілителька
кожного
.
— Ти забереш їх сьогодні до кінця дня, Моте? — сказала Ківа, із зусиллям розщепивши щелепи.
Мот недбало відмахнувся:
— Ясне діло, ясне діло. Але спалювання їм прийдеться підождати. Ґрендель сьогодні й так цілу купу перепустила.
Ківі було байдуже, коли тих двох чоловіків кремують, головне — аби вони не розкладалися в неї в лазареті.
— Гаразд. Тіпп зараз перевіряє моїх карантинних пацієнтів, але просто поклич його, якщо знадобиться допомога.
Мотові очі звузилися:
— Тіпп?
Із запізненням Ківа згадала, чому в морзі була вона, а не її помічник. Досі не впевнена, вона спробувала відмазатися:
— Він триматиметься від тебе подалі, хіба що ти сам погукаєш.
— Ти хоть знаєш, що той харцизяка вчверив?
Ківин погляд пурхнув до Наарі, але вартова стояла до них спиною — спостерігала за територією. Ніяк не зрозуміти, слухала вона чи ні.
— Можливо, нам не варто…
— Мене чуть удар через нього не розбив, — кинув Мот, сердито нахмурившись. — Ціво старі очі вже не такі, як були в молодості, знаєш-но. Звідки я мав побачити, шо він лежит під одним з тіл? — він нахмурився ще більше. — Я підійшов — а він як сяде, та ше й з трупом, і давай махати його руками й волати на мене. Я подумав, шо мертвяк лізе назад, аби одімстити, ага?
Ківа почула, як позаду закашлявся Джарен, але не наважилася подивитися в його бік — сама стримувала сміх.
— Я з ним поговорю, — пообіцяла Ківа, щойно була впевнена, що зможе це зробити з серйозним виразом обличчя. — Такого більше не трапиться.
— Постарайся, — сказав Мот. — Мій насос не витримає ше одного такого переляку. — Тоді він додав, наче згадавши: — Та й мертві заслуговуют троха поваги.
Останнє правда, і Ківа
дійсно
поговорить з Тіппом. Не тільки заради трунаря, а й заради самого Тіппа. Якби його піймали… якби вартові помітили його витівку… він вже ніколи б не вийшов з моргу.
Ківою опанувало холодне відчуття, але вона струснула його і ще раз пообіцяла Мотові, що серйозно впише хлопцеві. У відповідь отримала від Мота обіцянку негайно забрати мертвих. Задоволена, вона швидко пішла з моргу, Джарен — за нею, і вони обоє глибоко вдихнули, щойно опинилися зовні.
— Він той ще персонаж, — прокоментував Джарен.
Ківа нічого не відповіла, кидаючи швидкий погляд на Наарі, але вартова не видала, чула вона чи ні про Тіппові витівки. Якщо почула, Ківі лишалося тільки сподіватися, що їй достатньо байдуже, аби не повідомляти про це офіційно. Наглядачі пропускали повз вуха деякі Тіппові дурощі в минулому, але лише в тому випадку, коли в Ківи було на що обміняти хлопчикову безпеку.
Останнім часом тюремних чуток було малувато, і вона лишалася без ставок для торгу і неспокійним відчуттям у животі.