Страница 139 из 140
А ще так в амулета буде вищий рівень захисту, і Джарен інстинктивно відчував, що це знадобиться.
— Тоді тобі все одно доведеться допомогти їй ще з двома Ордаліями, — нагадав Кальдон.
— Це проблема на інший день, — відказав Джарен, гостро усвідомлюючи, що двоюрідний брат має рацію. — Одне Випробування за раз.
Кальдонові губи сіпнулись:
— А ця цілителька тебе дійсно підкорила, так?
Джарен не заперечив:
— Тобі треба йти.
Кальдон кивнув, усвідомлюючи, що в них більше нема часу. Але він не йшов за Міррин. Натомість сказав:
— Є ще одне.
Джарен зібрався з духом і подивився в обличчя двоюрідному братові.
— Я не хотів тривожити тебе, але тобі потрібно це почути до того, як я піду, — повідав Кальдон, будячи своїми словами страх у Джаренові. Брат ще й нахилився ближче, наче хотів поділитися якимись зловісними новинами. В обличчя Джаренові він прошепотів: — Ти бруднючий, старий. Мерзотний і огидний. Я кажу тобі це тому, що люблю тебе. Дійсно, ти зараз за межею мерзенності.
Джарен сердито зиркнув на двоюрідного брата і відштовхнув того, але, побачивши сміх у Кальдонових синіх очах, не втримався і сам пирснув від сміху:
— Роздачу мила тут навряд чи можна назвати щедрою. Особиста гігієна — не перша в списку необхідного для виживання.
Кальдон загиготів:
— Я переконаюся, що на тебе чекатиме гаряча ванна, щойно ти влаштуєш свою втечу з тюрми. — Він оглянув Джарена з голови до п’ят і зморщив носа, а тоді пробурмотів: — Заради нас усіх.
Всупереч власним словам, Кальдон знехтував огидою, притягнув Джарена до себе та обійняв, поплескавши по спині, байдужий до бруду, який розмазався по його ідеально чистому вбранні.
— Бережися тут, братику, — промовив Кальдон йому на вухо. — Добудь необхідну інформацію і забирайся звідси. Зрозумів?
Джарен кивнув і у відповідь обійняв Кальдона не менш міцно:
— Це ти бережися. Не роби такого, чого б я не зробив.
Відступаючи, Кальдон усміхався від вуха до вуха:
— Я не впевнений, що це вдала засторога, зважаючи на твою сумнівну поведінку останнім часом.
У Джарена не було влучної відповіді, тож він просто спостерігав, як Кальдон розвернувся й рушив до лазарету. Як і Міррин, наостанок брат кинув через плече:
— З нетерпінням чекаю побалакати з твоєю милою цілителькою, щойно вона отямиться. Якщо вона хоч трішки настільки особлива, як ти стверджуєш, то ми станемо щирими друзями. Я стану подарунком, про який вона й не знала, що потребує такого.
До того, як Джарен встиг висловити якусь погрозу, Кальдон зник з очей.
Стогнучи від думки про Ківине пробудження та необхідність постати перед його бундючною сестрою й розбещеним двоюрідним братом, Джарен замислився, чи не наплювати на обережність і не побігти слідом. Але також він знав: Міррин поводитиметься пристойно, а Кальдон його лише дражнив. Вони зроблять усе необхідне, щоб захистити його прикриття, а тоді поїдуть.
І незабаром, коли отримає все, по що прийшов, Джарен піде за ними.
З Наарі. І Тіппом.
І Ківою.
Наближається день, коли вони звільняться з в’язниці Заліндов… усі вони.
Їм просто треба дожити до того дня.
І вони це зроблять.
Бо Джарен рішуче налаштований, аби так і було.
Прийде їхня свобода, і вони зроблять у майбутньому все, що заманеться.
Житимуть.
Сподіватимуться.
А найголовніше…
Мріятимуть.