Страница 129 из 140
Дійте
!
Реагуючи на його наказ, ті знову рушили до Мота, піднявши мечі, а сам Рук наблизився до Ківи.
— Ти нікуди не йдеш! — виплюнув до неї Наглядач.
— Нє, то
ти
нікуди не йдеш, — сказав Мот і до того, як хтось устиг заговорити, кинув піалу Рукові під ноги.
Від удару спалахнув вогонь, такий сильний, що Наарі лайнулася, коли вона, Джарен і Ківа гарячково відступали подалі від страшенного жару, доки не врізались у вапнякову стіну позаду. То був не такий вибух, як той, що звалив вежу, але вогненне пекло, раптове й жорстоке, створило барикаду з вогню між ними і Наглядачем та змусило Рука відступити, аби не згоріти живцем.
— Іди, Ківо! — проволав Мот з-за вогню. — Я їх придержу…
йди
вже!
Наарі смикнула Ківу за рукав, і та зрозуміла, що варто йти, варто віддати належне Мотовій жертві, навіть якщо кожна часточка її бажала врятувати його, звільнити.
— Вибач, Ківо, але мусимо…
— Я знаю, — перебила Ківа застереження Наарі, її голос надтріснув. — Я одразу за тобою.
І вона зробила так.
Коли Наарі повернула мідний ключ і відчинила двері, Ківа вхопила Тіппа міцніше і спотикаючись пішла крізь вихід за нею. Джарен ішов останнім.
— Сюди, — сказала Наарі, коли вони опинилися по той бік стіни, і швиденько повела їх до стаєнь.
Ківа проковтнула свої запитання — й емоції, — коли вони зайшли до великої будівлі, молячись, аби в Наарі був план.
А тоді вона побачила екіпаж.
Ківа засміялася б, якби не боялася, що розплачеться.
Як уникнути вартових по периметру краще, ніж в особистому транспорті Наглядача?
— Джарене, ти можеш… — почала була Наарі, але її перебив інший голос:
— Що ви тут робите?
Ківа крутнулась, Тіппові ноги майнули в повітрі. Раз вийшов з порожнього стійла, недбало тримаючи в руках вила.
Через мить вила зникли, а головний конюх лежав обличчям у землю.
Коліно Наарі було на середині його хребта, а одне з її лез — притиснуте до його горла.
— Ворухнись — і помреш, — зашипіла до нього вартова.
— Наарі, стій! — вигукнула Ківа.
Раз видав тривожний булькітливий звук, але Наарі його не відпустила.
— Він друг, — запевнила Ківа, яка не хотіла, щоб конюх постраждав. — Будь ласка. Він не створить нам проблем. Так, Разе?
Єдиною відповіддю був ще один булькіт, але цього вже було достатньо, щоб вдовольнити Наарі. Та стала на ноги й заховала зброю в піхви.
Раз також повільно встав, потираючи шию. Він з блідим обличчям витріщався на них.
— На території відбувається заколот, — сказала йому Ківа, поки Наарі з Джареном відійшли зайнятися підготовкою екіпажа. — І серйозний… дуже серйозний.
— Я знаю, — кивнув Раз, його голос трішки тремтів, але не через новину про бунт. — Ворота замкнули. Нікого ні звідси, ні сюди.
Ківа не марнувала часу на пояснення, як вони з друзями пройшли крізь стіну. Натомість вона сказала:
— Ми їдемо звідси. І ти давай з нами.
Раз трохи затримався з відповіддю: він досі оговтувався після нападу Наарі.
— Я тут у достатній безпеці. І не можу ризикувати роботою, Ківо.
Вона знала, що він так відповість, але повинна була запропонувати.
— Вас я не зупинятиму, — продовжив Раз тихіше, наче боявся, що Наглядач почує. — Хто, як не ти, заслуговує шансу на свободу.
Ківу з новою силою наповнили емоції, але вона загнала їх подалі. Зараз не час, їй необхідно зосередитися на втечі, а тоді на всьому, що трапиться після того.
— Якщо ти кажеш це щиро, — поцікавилася вона, — то чи можу я попросити про останню послугу?
Раз зітхнув, уже знаючи, що вона попросить.
— Давай швидко. — Він смикнув головою в тому напрямку, де Наарі з Джареном запрягали пару коней. Джарен кривився від болю, але, незважаючи на поранення, працював швидко.
Усвідомлюючи, що в неї мало часу, Ківа обережно опустила Тіппа на сіно й пошукала уривок пергаменту і щось, чим можна писати. Не знайшовши нічого, вона подивилася на Раза, але той лише розвів руками. Стиснувши зуби, Ківа відірвала шмат від подолу своєї брудної сорочки, вмочила палець у кров, яка вкривала її тіло, й нашкрябала своє останнє в ролі ув’язненої Заліндова послання.
— Ми готові вже… Що ти робиш?
Джаренів голос був так близько, що Ківа підстрибнула, й останній символ у її шифрованій записці розмазався по тканині, але його все одно можна було розібрати.
— Пишу своїй сім’ї, — відповіла вона, не бачачи сенсу в брехні.
Вона саме збиралася розповісти йому більше, пояснити, що Раз роками виконував роль посланця, але Наарі їх погукала, мовляв, варто рухатися швидше; тож Ківа відвела погляд від Джарена і вручила закривавлену тканину конюхові.
— Будь ласка, передай це їм, щойно зможеш.
Ківі було байдуже, відправить він це в такому вигляді чи перенесе код на пергамент — аби її сім’я отримала повідомлення.
— Гаразд, — пообіцяв Раз, поки вона брала Тіппа на руки. — Бережися, Ківо.
— Ти теж, — прошепотіла вона, а тоді розвернулась і пішла за Джареном до екіпажа, де чекала Наарі, нетерпляче переминаючись із ноги на ногу.
— Швидко залазьте, — сказала вартова, застрибуючи на передок, щоб правити кіньми. — Нам потрібно пройти через периметр до того, як Рук повідомить вартових там. Після того ми вільні: вони не ризикнуть залишати пост, аби переслідувати нас.
Поспіх аж бринів, Наарі готувалася до від’їзду, а Джарен відчинив бічні двері екіпажа й простяг руку допомогти Ківі. Разом їм вдалося помістити Тіппа всередину. Вкладаючи його надійно, обоє задихалися; щойно вони були готові рушати, Джарен погукав з вікна про це Наарі. За лічені секунди вони вже рухалися, вирвались зі стайні й лишили там Раза, поспішаючи ґрунтовою дорогою назустріч свободі.
Ківа хотіла озирнутися хоч на мить, побачити, чи Наглядач відступив у безпечне місце на стіні, спостерігаючи за колотнечею внизу. А можливо, він спостерігає за тим, як маленький кінний екіпаж безпечно перетнув периметр і їде далі, зникаючи з очей?
Але вона не озирнулася.
Навіть через чоловіка, який вбив її батька.
Заліндов лишився позаду.
Вона була вільна.
По її носу скотилася сльоза, коли Ківу хвилею накрило усвідомлення всього, що з нею відбулося. Тільдина смерть. Мотова жертва. Те, що відбувалося до того і після.