Страница 127 из 140
— Благаю, — прошепотіла вона, голос ламався, а вона зосереджувалася дужче, ніж будь-коли, і молилась, аби вдалося зробити для Тіппа те, що вона прагнула зробити для брата біля річки стільки років тому. Якби їй вдалося покласти руки на Керіна, то їй було б досить миті, єдиного дотику, коли його серце ще билось, і це змінило б усе. —
Благаю
.
І сталося.
Золоте світло ринуло з кінчиків Ківиних пальців, просочилось Тіппові в груди, затопило його тулуб, затулило рану, дюйм за болісним дюймом.
Це діяло…
діяло
.
Його серцебиття стало сильнішим: удар, удар, ще удар…
А тоді…
Він втягнув повітря, груди розширилися.
Ківа ридала, тримаючи руки на місці, силою думки змушуючи золоте світло далі зцілювати, далі закривати рану. Вона майже закінчила, ще кілька дюймів — і він буде цілком…
—
КІВО
!