Тюремна цілителька. Книга 1

— До чи після того, як поцілував мене? — спитала Ківа суворим голосом. Вона чітко пам’ятала момент, коли він прихилився, його подих на губах. Відкинула спогад, аби не зізнаватися собі, які це викликало почуття.

— До того, — вимовив Джарен спокійно, заспокійливо, наче до звірятка. — Чекав нагоди сказати тобі, але ніяк не траплялось. Я не збирався дозволити нашим стосункам зайти далі до того, як ти дізнаєшся.

— У тебе було

дев

’

ять

тижнів

, Джарене! — вигукнула Ківа, ігноруючи той факт, що два останні вони провели в окремих ізольованих камерах. — Навіть після тієї ночі в саду все одно лишалися

дні

до того, що сталося в каменярні. Ти міг розповісти мені будь-якої миті! І

повинен

був

розповісти.

— І що б я сказав? — запитав Джарен, його спокійний тон перетворювався на роздратований. — «Знаєш, я брехав тобі про те, хто я такий. Будь ласка, не лютуй на мене через це?» Ага, тобі б сподобалось.

— Звісно ж, мені б не сподобалось! — вигукнула Ківа так, що від тунельних стін відбилася луна. У глибині душі вона знала, що їм варто було б зосередитися на Випробуванні Землею, розібратися, де вони, і спробувати прокласти собі шлях нагору до того, як спливе відведений час. Але накипіло забагато всього, і вона не могла думати ні про що, крім того, хто стояв перед нею.

Принц

.

— Не знаю, що можу сказати, аби виправити це, — мовив Джарен, проводячи рукою по своєму волоссю.

— Можеш пояснити

чому

! — вигукнула Ківа надтріснуто.

Джаренове обличчя пом’якшилося. Вона не хотіла, щоб він дивився на неї так, щоб збагнув, яка вона насправді засмучена.

— Ніхто не знає всієї історії, — тихо прошепотів він, підходячи на крок до неї. Тоді хитнувся назад, знову сперся об стіну; тепер він і другу руку притискав до живота. Кі­ва помітила рух, віддалена часточка її запереживала, але до того, як вона закликала внутрішню цілительку і спитала, як він почувається, він продовжив: — Лише На­арі. — Він замовк. — Ти ж знаєш…

— Що вона — твій Золотий Щит? — уточнила Кі­ва. — Ага. Ви обоє буквально переповнені сюрпризами.

Весь вигляд Джарена доводив, що він жалкує, але Кі­ву це не зворушило.

Глибоко вдихнувши, Джарен знову скри­вив­ся і зблід іще дужче, а тоді повідомив:

— Я прийшов у Заліндов по інформацію про рух бунтівників.

Ківа завмерла:

— Що?!

— Ми почули, що Тільду Корентін заарештовано, але знайшли її по той бік кордону, в Мірравені, поза нашою юрисдикцією, — пояснив Джарен те, що Ківа й так знала. — Влада Мірравену навіть не збиралася передати її нам, хо­ча там і знали історію стосунків між родами Валлентісів і Корентінів. Їх дуже влаштовувало, що ми не зможемо поговорити з нею, хіба що розпочавши проти них війну.

— Поговорити з нею, — повторила Ківа тріскучим го­ло­сом. — Маєш на увазі — допитати.

Джарен уважно подивився на неї, зважуючи свої ­слова:

— Я знаю, що ти співчуваєш її меті. Ти це казала.

Вічносвіте, допоможи: він мав рацію. Вона розповіла принцові-наступнику та його найдовіренішій вартовій, що розуміє мотиви бунтівників. Для повного щастя не вистачало повідомити, що вона одна з них. Якби вона вже не сиділа в Заліндові, то сюди й потрапила б за таке зізнання. Батька заарештували навіть за менше.

— Твоє співчуття їм варте поваги, — продовжив Джарен. — І твої аргументи чіткі й зрозумілі.

Ківа вражено розкрила і закрила рота.

— Але це не змінює фактів, — продовжив він. — Те, що я сказав тобі тієї ночі, лишається правдою: в останні роки відбувається надто багато заворушень і бунтів, а в останні місяці — ще більше. Їхнє повстання набирає хід, і вони одержимі ідеєю сіяти хаос і розбрат не лише в Евалоні, а й за його межами. А Тільда Корентін була їхнім обличчям, вербуючи дедалі більше послідовників і підбурюючи їх проти корони Валлентісів.

Моєї

корони.

Ківина кров закрижаніла. Не дивно, що Джарену ніколи не подобалася Тільда. Вони закляті вороги.

— Не брехатиму, — зауважив Джарен, — було важко чути, що ти захищаєш її прагнення.

— Я не захищала її прагнень! — випалила Ківа згарячу. — Просто сказала, що розумію підґрунтя такої поведінки, — вона похитала головою, прочищаючи думки. — Ти досі не пояснив, чому ти тут. Яку інформацію шукав?

— Я прийшов по Тільду, — промовив Джарен так, наче то було очевидно. І дійсно було, навіть якщо Ківі й важко з цим змиритися, зрозуміти це. — Коли мірравенці врешті погодилися відправити її сюди, я усвідомив, що це єдиний спосіб поговорити з нею (так, гаразд, допитати) без того, щоб вони дізналися. Ми не можемо ризикувати повномасштабною війною зараз. Але якщо проникнути під прикриттям, наблизитися, змусити її розкрити плани… Спробувати мало сенс.

— Сенс?! — повторила Ківа, не вірячи власним вухам.

Джарен простяг руку і почухав підборіддя, тоді швидко повернув руку до живота.

— Тепер ясно, що план був дурним.

— Ще б пак!

— Ми всі знали, що це ризиковано, — захищався Джарен. — Але не могли змарнувати такий шанс, бо те, що відомо Тільді, може стати ключовим для безпеки нашого королівства.

— Стоп, — урвала його Ківа, піднімаючи руку. — Хто та­кі «ми»?

— План складали троє. Я мав лише спостерігати з від­ста­ні, — відповів Джарен. — Коли ми дізналися, що Тіль­ду везуть сюди, Наарі та ще один королівський вартовий викликалися добровільно проникнути у в’язницю. Але то­ді інший вартовий, Ейдран…

— Зламав ногу, — сказала Ківа, раптом пригадуючи слова Наарі в Безодні. — І ти пішов сюди.

Джарен, примружившись, подивився на неї:

— Вже знаєш?

— Тільки це. Більше нічого.

Джарен поміркував, тоді пояснив:

— Ми з сестрою поїхали до сімейного зимового палацу в горах Танестра, коли прийшла новина, що Тільду спіймали. Я відправив офіційного листа батькам, але їм вдалося тільки домовитися, щоб мірравенці відправили Тільду в Заліндов. Я знав, що далі перемовини триватимуть тижнями. За цей час ми з Наарі та Ейдраном розробили план, Наарі вирушила перша, стала вартовою в тюрмі й чекала на Ейдрана, який мав прибути пізніше, освоїтися серед в’язнів, а тоді знайти спосіб допитати Бунтівну Королеву.

— А Ейдран травмувався, — сказала Ківа.

Джарен кивнув, його лоб блищав від краплинок поту, очі застеляла пелена болю.