Розлучення

59

______

Поки я лежу в ліжку поруч із Джеремі, намагаючись заснути, на тумбочці дзвонить мій телефон.

Я беру трубку, навіть не замислюючись. Вже понад тиждень я не отримувала жодних погрозливих дзвінків, тож я втратила пильність. І замість прихованого номера дзвінок надходить із реального телефонного номера. Але щойно я чую голос на тому кінці лінії, одразу усвідомлюю свою помилку.

— Тобі краще бути обережною, коли будеш засинати сьогодні вночі, — сичить на мене той голос, що вже став мені знайомим. — Бо я спалю цей будинок разом із тобою всередині.

Я відриваю телефон від вуха, ніби він сам загорівся. Коли я знову дивлюся на екран, дзвінок уже закінчився.

Джеремі ворушиться на матраці поруч зі мною. — Ронні? Хто це був?

— Наомі, — виривається у мене, перш ніж я встигаю себе зупинити.

Він миттєво прокидається, з трудом піднімаючись у сидяче положення. Він протирає очі. —

Наомі?

Про що ти говориш?

— Вона… — Я раніше не розповідала йому про погрозливі дзвінки, бо не хотіла дратувати дракона, але він має знати, що вона зі мною робить. — Наомі дзвонить мені з погрозами. Вона робить це вже кілька тижнів.

На його скроні виступила вена, як це завжди буває останнім часом, коли заходить мова про Наомі. — Ти серйозно?

— Так.

— Дай подивитися на твій телефон.

— Зазвичай вона приховує номер, хоча я впізнаю її голос. — Я простягаю йому свій телефон. — Але цього разу там вказано справжній номер. Це її номер?

Він натискає на номер і підносить мій телефон до вуха. З такої відстані я чую механічний голос, що відтворює повідомлення про відсутність абонента. — Готовий побитися об заклад, що вона купила одноразовий телефон.

— Думаєш, вона на таке здатна?

Джеремі на мить дивиться на мене, ніби вагаючись, чи сказати мені щось. Зрештою він бере свій телефон і починає гортати екран. — Я хочу, щоб ти побачила, на що вона насправді здатна.

За мить він підносить свій телефон, щоб показати мені зроблену ним фотографію. Мені знадобилася секунда, щоб збагнути, що це, і тепер мені, здається, стане зле.

Це слоник Домініка. Єдине, що в мене залишилося від мого маленького малюка. Наомі встромила в нього ніж і облила його червоним соусом.

— Я знайшов це в шухляді в її квартирі, — каже він мені. — Я не хотів тобі це показувати, бо думав, що це тебе засмутить, але, гадаю, ти маєш знати, з чим ми тут маємо справу.

Ось

чому я боявся її залишати. — Він стискає щелепи. —

Ось

чому ми мусимо тримати Тедді подалі від неї.

Я не можу відірвати погляду від фотографії на екрані. Мій бідний слоник. Вона його понівечила. А що найгірше?

Якби ми коли-небудь залишилися наодинці, вона вчинила б зі мною набагато гірше.