Розлучення

34

______

Я випиваю ще один келих вина, а потім виношу на вулицю третій разом із тарілкою, наповненою закусками та бутербродами. Я знайома з більшістю інших батьків тут, але всі незручно мене уникають, тож я забиваюся в куток двору поруч зі столом, на якому стоять пакетики з соком та пляшки з водою. Це ідеальне місце, щоб мені не довелося з кимось розмовляти, і я можу поставити на нього тарілку, поки п’ю вино.

Чесно кажучи, таке відчуття, ніби мене тут взагалі немає.

Залишилося тільки заспівати Тедді «Happy Birthday» і це єдине, чого я з нетерпінням чекаю. Протягом останніх п’яти його днів народження я завжди була тією, хто співав йому «Happy Birthday». Я завжди кажу йому, щоб він дуже сильно заплющив очі, коли загадує бажання, і його обличчя, таке миле, коли він так морщиться, просто чарівне. Пропустити це цього року було б для мене нестерпним, тож усі ці муки від перебування тут варті того заради цього.

Якраз коли я допиваю останній ковток із третьої склянки вина і розмірковую, чи зможу я ще безпечно сісти за кермо, якщо вип’ю четверту (краще не варто), Джеремі вибігає з дому, виглядаючи таким розлюченим, як я його ще ніколи не бачила. Він прямує прямо до мене, де я стою з порожньою склянкою вина та тарілкою з недоїденими бутербродами, а Вероніка йде слідом за ним.

— Наомі! — гримає на мене Джеремі так голосно, що кілька людей обертаються. — Що, в біса, ти зробила з подарунком Вероніки?

Я дивлюся на нього з порожнім поглядом. — Що?

Його обличчя ще червоніше, ніж у Кори, практично фіолетове. — У кабінеті був подарунок, який Ронні збиралася подарувати Тедді, і хтось його відкрив та знищив.

— Як можна знищити м’яку іграшку?

— Це була

робо-машинка

, — випалив Джеремі. — І її розтрощили на друзки. Але ти ж це вже знаєш, чи не так?

— Гм, я весь час тут стояла.

— Ти брешеш, — просичав він. — Ти зайшла в будинок. Я

бачив

, як ти зайшла. Інакше звідки б ти взяла їжу?

— Гаразд. Я зайшла на кухню, взяла цю їжу, а потім одразу ж вийшла. Я навіть не знаю, про що ти говориш.

— Ти неймовірна! — Джеремі розводить руками. — Я справді не можу в це повірити. Я думав, що ти зможеш тримати себе в руках хоча б

один день

, у день народження твого сина, але, очевидно, ні. А тепер поглянь, як засмучена Ронні!

Ми вдвох звертаємо увагу на Вероніку, очі якої наповнені сльозами, що виглядають цілком справжніми. Але щойно Джеремі відвертається, щоб поглянути на мене, на її губах розпливається ледь помітна посмішка.

Ця жінка є втіленням зла. Чому Джеремі цього не бачить?

— Я хочу, щоб ти пішла, — каже він мені.

— Що? — вигукую я. — Ти маєш на увазі зараз?

— Так.

Зараз

.

— Але… ви ж ось-ось заспіваєте «Happy Birthday» і розріжете торт.

— Мені на це начхати. — Обличчя Джеремі спотворене гнівом. Він ніколи раніше не був агресивним, але на мить я боюся, що він може мене вдарити. — Це

моя

власність, і я хочу, щоб ти пішла

прямо зараз

.

Нашою сваркою ми привернули увагу чималої кількості людей. Те, чого ми раніше намагалися уникнути, тепер відбувається: всі дивляться на нас. Можливо, це через ті три келихи вина, які я випила, майже не поївши, але це лише змушує мене ще більше не хотіти вислизати звідси з підібганим хвостом. І що потім? Сидіти в машині, крутячи пальцями, поки вечірка триватиме ще годину-дві? Навіть перша година була абсурдним припущенням.

Тедді теж підійшов, щоб подивитися, що за галас. Він виглядає так, ніби не знає, що сказати, коли бачить, як його батьки стоять один проти одного. Вперше він втратив дар мови.

— Я не піду, — кажу я. — Це день народження мого сина, і я хочу бути тут. Я маю

право

бути тут.

Цього разу Вероніка мене не захищає. Вона занадто зайнята тим, що ллє свої фальшиві сльози. Чому ж Джеремі не бачить, що це гра? Вона не

настільки

вправна актриса.

— Гаразд, — Джеремі витягує телефон із кишені. — Я дзвоню в поліцію.

— Гаразд, — кажу я.

Чесно кажучи, я думала, що це блеф, але потім він справді набрав 911 на своєму телефоні, і потім почав розмовляти з кимось, хто дуже схоже звучав як поліція. Не можу повірити, що це відбувається. Не можу повірити, що він справді

викликав поліцію на мене на дні народження нашого сина

, прямо перед ним. Він звинуватив мене в егоїзмі, але я не можу уявити нічого егоїстичнішого за це.

Я починаю замислюватися, чи не мав Езра рацію в усьому. Він постійно повторює, що Джеремі не вартий того, щоб намагатися врятувати його від Вероніки, а я постійно його захищаю. Але тепер я замислююся, чи, можливо, вони заслуговують одне на одного.

— Поліція вже їде, — оголошує Джеремі. — Тож, мабуть, тобі варто піти, поки вони не затримали тебе за незаконне проникнення.

— Незаконне проникнення! — вигукнула я. — Це ж і мій дім! Ми все ще одружені, якщо ти забув.

— Як я можу забути, коли ти завжди носиш обручку?

Я стискаю ліву руку в кулак. Так, я знову наділа обручку після того, як сказала Езрі, що перестану її носити. Але це ніяк не пов’язано з Джеремі. Морганіт є рідкісним кристалом, який допомагає в самоаналізі та додає сили. Ця обручка важлива для мене з причин, що не мають нічого спільного з Джеремі.

Але у мене є відчуття, що він цього не зрозуміє.

— Я хочу залишитися на пісню й торт, — вперто кажу я. — Не думаю, що це занадто велике прохання. І Тедді теж хоче, щоб я залишилася. Правда ж, Тедді?

Я поглядаю на свого сина, який тримає в правій руці пакетик із соком і завмер на місці. Він мовчить, його нижня губа тремтить.

— Будь ласка, просто йди, Наомі, — каже Джеремі роздратованим голосом.

І справа в тому, що я, мабуть, пішла б. Так, я хотіла бути там під час пісні та нарізання іменинного торта, але я також не хотіла змушувати свого сина плакати на його власному дні народження. (Хоча насправді це була вина Джеремі.)

Але саме в цей момент я чую сирени, і все йде шкереберть.