Розлучення

21

______

— Повна опіка? — вигукую я. У мене паморочиться в голові, і на мить у мене звужується поле зору. — Про що ви говорите? Це ж абсолютно безглуздо!

— Містер Рот висловлюється не до ладу, — швидко зауважує Хардвік. — Він має на увазі, що хотів би отримати більше ніж п’ятдесят відсотків опіки. Він, звісно, не хоче позбавляти пані Рот права бачитися з сином. Але він хотів би, щоб Тедді залишався з ним протягом тижня, а пані Рот могла б бачитися з ним кожні два тижні.

Я починаю знову протестувати, але Езра торкається моєї руки, і я замовкаю. Він справляється з цим краще, ніж я, тож я довіряю йому.

— Це для нас несподіванка, — каже Езра. — Пані Рот дуже активно бере участь у вихованні дитини, а робота пана Рота, звісно, надзвичайно вимоглива. Вона щодня забирає його зі школи, і логічно, що вона збереже опіку протягом тижня.

— Вона безвідповідальна, — карі очі Джеремі зустрічаються з моїми через стіл для переговорів. — Вибач, Наомі, але це факт. Це було проблемою протягом усього життя Тедді. Вона ніколи не з’являється, коли має. У половині випадків, коли вона має забрати Тедді зі школи, її там немає. Мені доводиться тримати нашу няню, Розіту, на зв’язку, щоб переконатися, що його заберуть.

— Це неправда! — кажу я занадто голосно. — Я завжди приходжу за Тедді.

Джеремі звертається до посередника. — Розіта з радістю прийде сюди, щоб розповісти вам про факти. Або вчитель Тедді може засвідчити, скільки разів він запізнювався, перш ніж ми найняли її.

— Ти брешеш! — Сльози навертаються мені на очі. — Ти казав, що хочеш, щоб Розіта дала мені перепочинок і дозволила поспати довше. Ти наполягав на цьому!

Він був такий милий, коли про це говорив. Тобі потрібен твій «сон краси», Наомі, і ми можемо собі дозволити додаткову допомогу. Будь ласка, дозволь мені балувати тебе.

— Я намагався не зачепити твої почуття. — Він коротко поглянув у мій бік, а потім відвернув погляд. — І нічого не змінилося. Тільки минулої суботи Тедді чекав на тебе, одягнений і готовий до виходу, з рюкзаком на плечі, а ти запізнилася на годину. Він був розчарований.

Я протерла очі тильною стороною долоні. — Ти сказав мені десять!

— Я сказав дев’ять!

— Гаразд, гаразд. — Езра торкнувся мого плеча, і я стиснула губи. — Послухай, очевидно, що запропонована угода про опіку дещо відрізняється від того, чого ми очікували. Пані Рот — хороша мати, і якщо ти пропонуєш спільну опіку менше ніж п’ятдесят на п’ятдесят, нам знадобиться дуже вагома причина.

Цього разу відповідає Хардвік. — Пропозиція містера Рота більш ніж справедлива. У нього особливо тісний зв’язок із Теодором, і я вірю, що якби у Теодора був вибір, він би обрав жити з батьком. Мало того, основне місце проживання, де зараз мешкає містер Рот, — це єдиний дім, який Теодор коли-небудь знав. Гадаю, ми всі погодимося, що забрати п’ятирічного хлопчика з його дому було б надзвичайно руйнівним. — Він зневажливо поглянув на мене. — Особливо коли альтернатива — такі сумнівні умови проживання. У нас є фотографії так званої спальні, яку пані Рот надала у своїй квартирі, і, гадаю, ми всі погодимося, що вона є цілком непридатною.

— Ви самі сказали мені там жити! — вигукнула я, впиваючись нігтями в долоню. — Ви мене обдурили!

— Наомі, — тихо промовив Езра.

— І принаймні я не спала з дівчиною, яка вдвічі молодша за мене, поки мій син живе під одним дахом!

— Наомі! — Цього разу голос Езри пролунав різкіше. Він повернувся до Джеремі та його адвоката. — Очевидно, ця пропозиція нас дещо збила з пантелику. Я хочу поговорити з моїм клієнтом наодинці, щоб обговорити ситуацію.

— Я дам тобі чверть мільйона доларів, якщо ти погодишся на цю угоду про опіку, — гаряче каже Джеремі.

Обидва адвокати мають однаково шоковані вирази на обличчях. Хардвік голосно прочищає горло. — Джеремі…

— Півмільйона, — виправляється він. — Півмільйона доларів, Наомі. Я знаю, що тобі це потрібно.

— Містере Рот, — першим заговорив Окасіо. — Це вкрай недоречно.

Хардвік кидає на Джеремі вбивчий погляд, і той нарешті замовкає. Але шкода вже завдана. Мій чоловік щойно запропонував мені півмільйона доларів, щоб я віддала свого сина. Він з глузду з’їхав? Що з ним зробила Вероніка? Або це справді пухлина мозку? Я навіть уявити не можу, що спонукало його вчинити так.

Хоча найгірше — це всі ті брехні, які він розповідає про мене. Я пишалася своєю медичною кар’єрою, але ще більше пишаюся тим, що є матір’ю. Тедді — центр мого всесвіту, і я роблю для нього все. Без Тедді моє життя не мало б сенсу.

До кінця наради я вже практично тремчу від гніву. Езра витягує мене з кімнати, ми знаходимо тихий куточок із лавкою, і він садовить мене. Він сідає поруч, кинувши свою величезну портфель між ніг.

— Гаразд, по-перше, — каже він, — давай просто глибоко вдихнемо.

— Глибоко вдихнути! — вигукую я. — Я не збираюся сидіти тут і дихати, коли Джеремі хоче забрати в мене сина!

— Те, чого він хоче, і те, що станеться, — це дві абсолютно різні речі.

Сльози навертаються мені на очі. Мені вдалося втриматися на зустрічі, але я не впевнена, чи зможу це зробити ще раз. — Я навіть не розумію, навіщо йому опіка! Він же постійно працює!

Езра посміхається. — Я знаю, чому.

— Чому?

— Бо якщо у вас буде спільна опіка, він муситиме платити тобі аліменти, — каже він. — І це на додачу до того, що він покриватиме майже всі витрати на догляд за дитиною та навчання в приватній школі, з огляду на різницю у ваших доходах. Йому доведеться платити шалені гроші. Але якщо він отримає більше п’ятдесяти відсотків опіки, йому не доведеться платити тобі ні копійки аліментів.

Я кліпаю на нього очима. — Серйозно?

— Серйозно.

— Що за… — Я згадую, що сказала Стефані Горман у своєму кабінеті. — Що за козел!

Езра сміється. — Точно.

Сльози висохли, і залишився лише гнів. Як Джеремі міг так зі мною вчинити? Я завжди знала, що в нього є злісна сторона, але ніколи не уявляла, що він може поводитися так.

Я б сказала, що це вплив Вероніки, але коли я була в тій кімнаті, не відчувала цього. Мені здавалося, що брехня йшла безпосередньо від мого чоловіка.

— Все, що він про мене сказав, — брехня, — кажу я Езрі.

— Я в цьому не сумніваюся. І не хвилюйся. Він не виграє цю битву. Ми підемо до суду, якщо доведеться.

— Я, е-е, не знаю, чи зможу собі дозволити судову тяганину.