Розлучення

17

______

Я їду додому, зупинившись по дорозі у фастфуді, щоб взяти бургер, картоплю фрі та молочний коктейль. На вечерю я вже з’їла салат із капусти та нуту, але минула година, а я все ще голодна. Я не їла картоплю фрі з фастфуду вже роками, але якщо мені коли-небудь і потрібне було щось жирне та смажене, то саме сьогодні.

Коли я повертаюся до квартири, я в одній руці тримаю паперовий пакет, змочений жиром, а іншою рукою порпаюся в сумочці у пошуках ключів. Я ніяк не можу їх знайти, а ще гірше — мої пальці натрапили на щось липке, і я згадую про полуниці, які Тедді вчора не з’їв, які я загорнула в серветки й засунула в сумочку, поки не знайду смітника (але потім зовсім про них забула). Тільки-но я збираюся кинути фаст-фуд на порозі й почати шукати обома руками, як помічаю щось дивне.

Двері до моєї квартири прочинені.

Я дивлюся на двері, серце в горлі. Чому двері так частково відчинені? Не схоже, щоб замок зламався чи його якось зламали. І вони ледь прочинені, ледь помітно.

Повільно я простягаю руку і штовхаю двері, дозволяючи їм розчинитися до кінця.

Я затримуюся на порозі, наполовину очікуючи, що хтось вискочить на мене. Ніхто не вискакує. Звідси я добре бачу вітальню цієї маленької квартири, і вона виглядає точно так, як я її залишив сьогодні вранці. Вона точно не виглядає так, ніби її пограбували чи обшукали. Там абсолютно тихо і спокійно.

Мені спадає на думку, що є невелика ймовірність, що я забула зачинити двері, коли виходила відвезти Тедді додому. Район відносно безпечний, тому я не дуже переймаюся тим, щоб щільно зачиняти двері, коли виходжу, але я помітила, що засувка на дверній коробці не завжди замикається повністю з першого разу. Якщо я забула зачинити двері, я легко могла б повернутися додому і знайти їх прочиненими.

Чи це саме те, що сталося?

Мій телефон лежить у сумочці, поруч із розм’якшими полуницями. Я могла б зателефонувати в поліцію і повідомити, що, повернувшись додому, я знайшла двері до своєї квартири відчиненими. Вони могли б перевірити все і переконатися, що все гаразд. Це, мабуть, було б розумним рішенням, особливо після того, як Вероніка погрожувала мені в супермаркеті.

Тільки це здається надто бурхливою реакцією. Немає жодних ознак злому. Немає жодних ознак того, що в моїй оселі є зловмисник. До того ж, останнє, чого я зараз хочу, — це мати справу з поліцією. Я просто хочу впасти на диван і з’їсти свою нездорову вечерю.

Невпевнено я заходжу в квартиру.

Тут тихо. На відміну від тієї ночі, я не чую ніякого шурхоту чи скреготу. Якщо тут і є зловмисник, то, здається, він не хоче, щоб я його тут виявила. Я оглядаю вітальню, шукаючи ознак того, що щось не на своєму місці. Я відчуваю легкий приплив смутку, коли помічаю кілька камінців, які Тедді залишив на журнальному столику. Я кидаю жирний пакет поруч із ними.

Двері до обох спалень відчинені. Я заглядаю в першу кімнату — кімнату Тедді. Там трохи безлад, бо він там грав і не прибрав як слід, але виглядає так само, як і тоді, коли ми пішли. Я навіть перевіряю шафу, і там ніхто не причаївся. Нічого.

Друга спальня — моя, місце, де я сплю з того часу, як мене вигнали з дому. Я заглядаю всередину на щойно застелене двоспальне ліжко та оргонітову піраміду на тумбочці. Останнім часом оргон не приносив мені багато щастя, але незабаром все зміниться. Я в цьому впевнена.

Нарешті я перевіряю ванну кімнату, що не займає багато часу, бо вона вчетверо менша за мою стару головну ванну, де було дві окремі раковини, щоб ми з Джеремі могли чистити зуби, не наступаючи одне одному на ноги. Як і в спальнях, тут тихо. Я прибирала її саме сьогодні вдень, намагаючись повернути блиск тьмяній порцеляновій раковині. Я майже розвертаюся, але потім помічаю, що завіса для душу затягнута.

Чи я закрила завісу після прибирання у ванній? Зазвичай я люблю тримати її відкритою.

Голос десь у глибині голови підказує мені, що саме зараз час дзвонити в 911. Зараз тут дві речі, які не на своїх місцях, зокрема відчинені вхідні двері. З мого боку дурниця — намагатися розібратися в цьому самостійно. Саме так і гинуть жінки. До того ж, я знаю, що є людина, яка воліла б, щоб мене тут не було.

З іншого боку, чи справді я збираюся дзвонити в поліцію, щоб вони заглянули за завісу душової кабіни? Мені що, п’ять років? Що далі — попрошу їх перевірити, чи під ліжком не ховається бугимен?

Зрештою, якби за завісою душової кабіни хтось був, то там би була тінь. Правда ж?

Я роблю глибокий вдих, ноги тремтять, коли я роблю крок у ванну. Я простягаю руку й хапаюся за край завіси. Я на мить заплющую очі, потім знову їх розплющую і різко тягну за завісу, відкриваючи внутрішню частину ванни.

Нічого.

Моє тіло розслабляється. Слава Богу, що я не викликала поліцію — я б виглядала так безглуздо. Я, мабуть, просто забула зачинити двері на замок, перш ніж піти відвезти Тедді, і це все. Моя зустріч із Веронікою просто змусила мене бути в стані підвищеної готовності.

Тепер, коли я переконалася, що в моїй квартирі нікого немає, я йду до маленької кухні, що примикає до вітальні. Можливо, я й їм вечерю з фаст-фуду, але принаймні можу бути достатньо цивілізованою, щоб подати її на тарілці. Я відкриваю одну з шафок над кухонною стільницею, і саме тоді помічаю блок для ножів, що стоїть на стільниці.

Один ніж зник.

Серце забилося в грудях, коли я дивився на порожнє місце в блоці для ножів. Я обернувся, очікуючи побачити Вероніку, що стоїть за моєю спиною, розмахуючи зниклим ножем у правій руці. Але знову там нікого немає.

Саме тоді я помітив щось, що блищало в раковині. Ніж.

Я мала б відчувати полегшення, що в моїй квартирі немає зловмисника, який чекає, щоб порізати мене на шматки моїми ж кухонними приладами, але я все одно не можу позбутися тривоги. Я ніколи не виходжу з дому, залишаючи брудний посуд у раковині. Це одне з моїх правил. До того ж, я не думаю, що користувалася цим ножем сьогодні ввечері. Чи я впевнена на 100 відсотків? Ні, не впевнена. Але…

Тут щось не так. Зателефонуй у поліцію, Наомі.

Голос у моїй голові став гучнішим. Я можу уявити, що забула зачинити двері, затягнути завісу у душі або залишити ніж у раковині, але всі три речі? Це здається неможливим.