Розлучення

11

______

Мені зараз зле стане.

Джеремі цілує іншу жінку. Ні, він не просто її цілує. Судячи з усього, він намагається з’ясувати, що вона їла на сніданок.

Очевидно, він брехав, коли казав, що немає іншої жінки. Але, мабуть, мені не варто дивуватися, адже він брехав і про все інше. Я чула, що найкраще судити про характер людини можна за тим, як вона поводиться під час розставання, і, можливо, вперше мій чоловік справді показує свій характер.

І, Боже мій, вони досі цілуються? Скільки це ще триватиме? Це найдовший поцілунок, який я коли-небудь бачила!

Правильно буде потихеньку повернутися до машини й зникнути звідси, поки мене ніхто не побачив. Нічого доброго не вийде з того, що я зіткнуся з Джеремі та його коханкою, поки вони цілуються на ганку. Це не присоромить його. І є дуже велика ймовірність, що ми влаштуємо галас, який приверне увагу всього сусідства. Мені слід іти.

І все ж, майже всупереч моїй волі, мої ноги починають рухатися вперед, роблячи довгі кроки до вхідних дверей того, що колись було моїм домом.

— Я не можу в це повірити! — кричу я голосом, який навіть я сама визнаю занадто, занадто гучним. — Ти весь цей час зраджував мене!

Він принаймні перестає її цілувати. Він робить кілька кроків назад, його очі розширюються від подиву. І тоді я бачу червоні плями, що визирають з-під його сорочки. Хоча б раз мені вдалося його здивувати.

— Наомі, — виривається у нього. — Що ти тут робиш?

Тепер, коли я на ганку, я можу краще роздивитися жінку, яку цілував мій чоловік, і мені майже шкода, що я це зробила. Вона справді гарна. Насправді прекрасна. Струнка фігура в поєднанні з непропорційно великими грудьми та великими очима лані з довгими віями, що роблять її схожою на милу героїню аніме.

І вона молода. Вона справді, несправедливо молода. Однозначно у свої двадцяті. Можливо, навіть на початку двадцятих, що було б справді жахливо. Тепер, коли мені за сорок, мені майже здається образою, що люди у свої двадцяті все ще існують, з їхніми пружними тілами та обличчями без зморшок. Жодна кількість пластичних операцій не зможе зробити мене схожою на неї. Ті дні давно минули.

Але що найгірше? Найгірше те, що моя мама мала рацію.

— Я прийшла поговорити з тобою! — випалила я. — Але, судячи з усього, у тебе вже є компанія!

О Боже, тепер усе це набуває жахливого сенсу. Я так намагалася з’ясувати, що я зробила не так і як наш шлюб так швидко розпався, але, звісно, причина була болісно очевидною з самого початку. Справа не в тому, що я щось зробила не так. Справа в тому, що вона з’явилася. І той козел не зміг встояти.

— Наомі. — Він принаймні має сором і виглядає винуватим. — Це не те… що ти думаєш.

— Справді? То я не застала тебе за поцілунками з коханкою?

Джеремі обмінюється поглядом із двадцятип’ятирічною дівчиною, з якою він спав. Він совається під сорочкою, але дівчина не виглядає анітрохи збентеженою. Вона дивиться на мене своїми прозорими кавово-коричневими очима, на губах — ледь помітна посмішка. Після короткого вагання вона робить крок уперед.

— Я знаю, що це трохи незручно, — каже вона голосом, який так само дратує своєю красою, як і все інше в ній. — Але, мабуть, мені слід представитися. Мене звати Вероніка.

Вероніка? Я навіть ненавиджу її ім’я. — Взагалі-то, — кажу я, — не думаю, що тобі треба представлятися.

Дівчина, здається, не збентежена моєю реакцією. Вона просто продовжує дивитися на мене тими великими очима. Її ліва брова піднімається на кілька міліметрів, і на мить здається, ніби вона кидає мені виклик.

Якщо вона хоче битися, нехай пробує. Я готова до цього. У мене є нігті.

Джеремі, мабуть, відчуває, що між нами щось назріває, бо шепоче їй: — Тобі краще піти, Ронні.

— Гаразд. — Вона кидає мені нейтральну посмішку, ніби ми дві випадкові людини, яких щойно познайомили на вечірці. — Було так приємно нарешті познайомитися з тобою, Наомі.

Я не поділяю її почуттів. Їй пощастило, що я не вишкрябала їй очі.

Вероніка стукає підборами по сходах, повертаючись до своєї Jetta. Джеремі спостерігає, як вона спускається, і туга в його очах просто відчутна. Колись він так дивився на мене, але мене, вочевидь, замінили.

Нарешті все стало на свої місця.

Навіть після того, як Вероніка зникла в машині й помчала по дорозі, я все ще киплю від гніву. Втім, я приїхала сюди, щоб спробувати обговорити все з чоловіком, і хоча нам це точно не вдалося, принаймні я отримала відповідь.

А тепер, коли я знаю правду, можливо, є спосіб це виправити. Ця дівчина Вероніка може бути й красивою, але це все, що вона є. Вона не його партнерка. Вона не мати його сина. Але якщо ми хочемо врятувати наш шлюб, спочатку ми маємо викласти все на стіл.

— Ти казав мені, що нікого іншого немає, — кажу я звинувачувальним тоном.

— Вибач. — Він ніби не може дивитися мені в очі. — Я думав, тобі буде легше, якщо ти не знатимеш.

— Ти думав, що мені буде легше, якщо я не знатиму, що ти трахаєш дівчину, яка вдвічі молодша за тебе?

— Їй двадцять вісім.

Вона старша, ніж я думала, але все одно на понад десять років молодша за Джеремі. На понад десять років молодша за мене. Без зморшок і розтяжок, готова побитися об заклад. — Ти все одно занадто старий для неї. Ти виглядаєш смішно, знаєш.

Він піднімає плече, ніби йому байдуже, як смішно він виглядає, хоча червоний рум’янець, що все ще піднімається йому на шию, зраджує його. Тільки правда в тому, що з нею він не виглядає смішно. Він може бути старшим, але все одно виглядає дуже добре. Вони дуже приваблива пара, і це ще більше мене розлючує.

— Вона вже познайомилася з Тедді? — питаю я.

Він хитає головою. Мене трохи втішає те, що він не вважає її достатньо важливою, щоб познайомити з сином, але потім він додає: — Ще ні.

— Слухай, — кажу я, — я знаю, що в тебе криза середнього віку чи щось таке, але…

— Це не криза середнього віку.

— То як ти це називаєш, коли сорокарічний одружений чоловік має роман із дівчиною років двадцяти?

Він хмуриться, зморщуючи чоло, і на мить нагадує мені, як іноді виглядає Тедді. — Наомі, — каже він тихим голосом, — я закоханий у неї.

Я починаю сміятися. Нічого не можу вдіяти. Це просто так абсурдно! Джеремі не може закохатися в ту порожню дівчинку. Він її навіть Тедді ще не представив! — О, будь ласка!

— Я закоханий, — наполягає він, і звучить так серйозно, що це висмоктує з мене весь сміх. — Мені дуже шкода.

— То… що? — кажу я. — Ти хочеш розлучитися зі мною і одружитися з Веронікою?