Розлучення

10

______

Шановна пані Рот,

Я звертаюся до Вас у продовження нашої попередньої переписки. Ми прагнемо вирішити це питання мирним шляхом та якнайшвидше. Якщо ми не отримаємо від Вас відповіді протягом наступних семи днів, нам доведеться звернутися до суду.

З повагою,

Леонард Хардвік, адвокат

Отож, адвокат Джеремі тепер погрожує мені встановленим терміном.

Протягом семи днів я маю знайти собі такого ж «акулу», інакше… Я не знаю, що означає «судове втручання», але це звучить недобре. Звучить як щось, чого я волів би уникнути.

Я розмірковую над своїм наступним кроком, сидячи на дивані з квітковим принтом у матері Джеремі та попиваючи келих дешевого вина. Це саме те вино, яке я ніколи не пила би під час свого шлюбу. Наш підвал вдома — це, власне, винний льох, де зберігаються пляшки дорогого вина, вишуканого віскі, коньяку та витриманого рому. Мені б більше сподобалася ігрова кімната для Тедді.

Чесно кажучи, для мене все це має однаковий смак. Але я прикидалася, що це не так, коли ми з Джеремі разом ходили на дегустації вина.

Хоча я вважала ці заходи дещо претензійними, мені було весело. Джеремі насолоджувався вином більше, ніж я, але він не ставився до цього надто серйозно. До кінця вечора ми обоє завжди були трохи напідпитку, тому ми брали Uber туди й назад, а на зворотному шляху цілувалися на задньому сидінні, як підлітки.

У нас було чудове подружжя. Ніхто не міг переконати мене в протилежному. Кілька місяців тому я б присягнулася, що він кохав мене всім серцем. Я не знаю, що сталося чи що пішло не так, і не розумію, чому він не хоче про це говорити.

Може, у нього пухлина мозку? Або… як там називався той фільм про викрадачів тіл?

Я дивлюся на годинник — «Картьє», який насправді був подарунком на річницю від Джеремі. Майже північ. Тедді вже спить, але Джеремі — нічний птах і рідко лягає спати раніше першої години ночі. Це ідеальний час для приватної розмови.

Я тягнуся за телефоном, але потім згадую, як пройшла наша остання розмова. У мене є погане передчуття, що якщо я йому зателефоную, все пройде не краще.

Але ніщо не заважає мені поїхати туди. Вперше за понад п’ять років у мене вдома немає дитини, яка спить. Я можу сісти в машину й поїхати туди зараз, і, зважаючи на те, що на дорозі, ймовірно, нікого не буде, я зможу опинитися біля вхідних дверей за п’ятнадцять хвилин. І тоді, можливо, ми з Джеремі нарешті зможемо все обговорити.

Можливо, після цього мені не доведеться повертатися до цієї жахливої квартири.

Не встигнувши занадто задуматися, я зіскакую з дивана і прямую до ванної. На душ часу немає, але я розчісую своє каштанове волосся і швидко накладаю макіяж — трохи туші та крапельку помади. Знімаю свій великий светр і одягаю щось більш облягаюче. Мої очі набряклі від того, що я погано спала останні кілька тижнів, але коли ти одружена вже кілька років, ти бачила одне одного в найгіршому вигляді. На краще чи на гірше, це та, хто я є.

Раніше цього було достатньо.

Я беру один зі своїх нефритових кристалів і кидаю його в кишеню на щастя. Я беру сумочку, замикаю квартиру і сідаю в свій «Lexus». Я їду трохи занадто швидко, частково через те, що нервую, а частково через дві чарки вина, які мені довелося випити перед тим, як вийти. Гадаю, я не перевищую норму, але про всяк випадок зменшую швидкість. Останнє, що мені зараз потрібно на додачу до всього іншого, — це штраф за водіння в нетверезому стані.

Коли я доїжджаю до будинку, вже пів на першу ночі. Я тут вперше з того часу, як знайшла ті спаковані валізи, що чекали на мене, і вид будинку, де я провела останні чотири роки свого життя, достатній, щоб у мене защеміло в грудях, особливо коли я думаю про свого маленького хлопчика, що спить усередині.

Я паркуюся трохи далі по вулиці і йду решту шляху пішки. Будинок такий, яким я його пам’ятаю. Двоповерховий, пофарбований у жовтий колір, але з цегляно-червоною обробкою, з панорамними вікнами по всьому першому поверху. Але є одна річ, яка змінилася. Щось, що змушує мене зупинитися.

На під’їзній доріжці припаркована бежева Jetta.

Я ніколи в житті не бачив цю машину. Вона точно не належить нікому з моїх знайомих. Я поглядаю на вікна будинку й помічаю, що на першому поверсі ще горить світло. Джеремі не спить і, судячи з усього, приймає гостей. Я підкрадаюся до Jetta і помічаю, що на задньому крилі є значна тріщина. Я заглядаю у вікно з боку водія, шукаючи підказку щодо власника. Але машина порожня, за винятком стаканчика з напоєм із фастфуду в одному з підставок для чашок.

Чи це слід від помади на соломинці, що стирчить із напою? У темряві це важко розрізнити.

Я планувала постукати у вхідні двері, щоб поговорити з чоловіком, але тепер передумала. Очевидно, що в будинку вже хтось із ним. І я намагаюся придумати невинне пояснення для гостя о першій годині ночі. Здається, трохи запізно, щоб завітав його адвокат з розлучення.

Але я ніяк не можу піти звідси, не заглянувши всередину. Мені потрібно побачити, хто в цьому будинку.

Я обережно обходжу будинок з боку і знаходжу гарне місце, щоб зазирнути у вікно до вітальні. Я присідаю, піднімаючи голову лише настільки, щоб зазирнути через нижній край вікна, що дасть мені панорамний вид на секційний диван, який ми купили лише півроку тому за непристойну суму грошей. Але коли я піднімаю голову, щоб поглянути…

Там нікого немає. Вітальня порожня.

Приблизно п’ять секунд я відчуваю полегшення. Я не бачу нікого на першому поверсі будинку, навіть Джеремі. У нього немає жінки, яка б обіймалася з ним на дивані, поки вони дивляться телевізор. Тут нікого немає. Але потім мені спадає на думку інша думка:

А що, якщо вони нагорі, у спальні?

Ну, якщо вони нагорі, я нічого не можу вдіяти. Оскільки він поміняв замки, у мене немає ключа від будинку, тож я не можу потрапити всередину. Доведеться просто йти додому. Хіба що…

Навколо нашої ділянки росте кілька дерев. У більшості з них гілки досить близько підходять до вікон або принаймні забезпечують хороший огляд. Я вже давно не лазив на дерева, але думаю, якби я зміг знайти опору для ніг…

О, зачекай. Відчиняються вхідні двері.

Я швидко відмовляюся від плану, який майже напевно закінчився б тим, що я зламав би ногу або ще гірше. Джеремі, мабуть, був із гостем у передпокої, що, на мій погляд, здається добрим знаком. Можливо, це хтось, хто завітав лише на хвилинку — навіть не настільки, щоб зайти до вітальні. Я обережно обходжу будинок з боку, щоб краще бачити фасад.