Страница 76 из 114
табору, і це правда. Але я також вдав, що я гість, запрошений на весілля,
а це неправда. Я хотів би розповісти тобі всю цю історію та все
пояснити — якщо ти готова слухати. Я розумію, це не найкращий
початок, але я хотів би ще побачитися з тобою. Якщо ні, я зрозумію, і
дякую за незабутній вечір.
Він підписався просто «Нік» і вказав свій номер телефону.
Я перечитала записку двічі, аж почервонівши від задоволення, хоч мене і
сповнював страх. «Чудово провів час… Дуже радий, що ми познайомилися…
Хотів би ще побачитися з тобою…»
— У твоєї родини досі є тут будинок?
Це було далеко не найголовніше запитання, але єдине, що мені спало на
думку.
Він похитав головою.
— Дідусь із бабусею продали і цей, і великий будинок після маминої смерті.
Тітка з дядьком також свій продали багато років тому. Вони отримали вби…
величезну суму, — розповів він, прикусивши язика, щоб не сказати «вбивчу».
— У мене є квартира у Веллфліті, де я влітку живу ще з трьома хлопцями.
— І давно ти це планував? — запитала Дарші.
Говорила вона чітко, без злості, але й не надто привітно.
— Я взагалі цього не планував, присягаюся. Усе це вийшло… спонтанно.
— Здається мені, що я тобі не вірю, — сказала Дарші.
Нік знизав плечима.
— Це правда.
Я поклала руки на стегна.
— І коли ж ти збагнув, що залишив мене наодинці з трупом у джакузі?
Нік зітхнув.
— Коли я повернувся на терасу по взуття, там нікого не було. Коли я
спустився сюди, то, схоже, заснув. Мене збудили сирени. Я чув, що щось
відбувається. — З дуже засмученим виглядом він сказав: — Чув, як ти кричала.
Подумав, що зараз невдалий час, щоб спробувати вислизнути, коли копи
нишпорять по всьому будинку. Потім почув, як хтось сказав, що Дрю мертва.
— Він глибоко вдихнув і повільно видихнув. — Ти маєш розуміти, наскільки
копи проср… наскільки вони облажалися, коли розслідували вбивство моєї
матері, — сказав він. — Вони тягали на допити всіх її хлопців, усіх, з ким вона
колись зустрічалася. Усіх, з ким ходила на побачення. Усіх, з ким узагалі була
знайома. Їхні імена втоптували в багнюку. Усі ті чоловіки роками залишалися
підозрюваними, бо копи зациклилися на думці, що це має бути якийсь чоловік, з котрим вона, ну, розумієте, була. — Цього разу, провівши руками по волоссю, він смикнув за нього й лише потім відпустив. — Уявіть собі, якби я вискочив
зі сховища й сказав: «О, привіт, я син жінки, яку вбили в цьому будинку
двадцять один рік тому, просто хочу сказати, що вчора ввечері пробрався на
вечірку, назвався вигаданим іменем, а потім усю ніч ховався тут, утім я не маю
жодного стосунку до смерті Дрю».
— Ми ще навіть не знаємо, як саме вона загинула. І в тебе є алібі, — сказала
я.
— Не на всю ніч, — відповів він. Поглянув на Дарші, потім на мене. — Якщо
я вийду туди — мене заарештують, — сказав Нік. — Їм буде байдуже, що я
був… гм… зайнятий майже всю ніч. Копи зрештою виявилися зовсім
некомпетентними востаннє, коли хтось помер. Для них це шлях найменшого
опору. Якщо хтось здається очевидним винуватцем — саме його й
заарештують, просто щоб заарештувати когось і не вислуховувати звинувачень, що вони знову бриднями маються.
Я обернулася до Дарші, намагаючись збагнути, що нам тепер робити, коли
почула крики й тупотіння ніг на сходах. Дарші відчинила двері комори. Я
стояла позаду неї, дивлячись у фоє, а Нік — позаду мене. Дорогою промчали
два поліційні джипи. У нас за спинами фаланга поліціянтів у формах на чолі з
Мак-Майклсом протупала вниз по сходах, ведучи до дверей молоду жінку в
кайданках.
— Я цього не робила, — казала та дівчина тихим, але чудово чутним голосом.
Вона була схожа на підлітка, з коротким темним волоссям, вигнутими бровами
та худорлявою статурою. Я мельком побачила напрасовану білу сорочку, чорні
штани та чорний фартух. — Я нічого не робила!
Я подумала, що в ній є щось знайоме, але копи вивели її за двері й посадили
на заднє сидіння однієї зі своїх машин швидше, ніж я встигла збагнути, що саме
сталося.
— Боже мій, — сказала я.
Гості весілля натовпом спускалися сходами, юрмилися у фоє або стояли, перехилившись через поручні, щоб краще бачити. Я вийшла у фоє, шукаючи
когось, хто міг би мені щось пояснити.
— Що сталося?
— Декого заарештували, — сказала Арден Лоу. У неї й близько не було такої
вроди, як у Дрю, але її обличчя було освітлене тією самою відьомською
радістю, яка — я добре пам’ятаю, — сповнювала риси моєї подруги багато
років тому. — Чи принаймні повезли на допит.
— Кого?
— Одну зі співробітниць кейтерингу. У неї в бардачку знайшли пістолет. І
купу фотографій Дрю, і роздруківки публікацій про весілля, і мапи будинку.
— Пістолет? — перепитала я. — Дрю не застрелили. Я помітила б вогнепальне
поранення, якби воно там було.
Арден знизала плечима.
— Таке я чула.
Поліційні машини з увімкненими мигалками вирушили з під’їзної дороги.
Мак-Майклс залишився і стояв тепер на бетонному майданчику біля гаража, розмовляючи із чоловіком у білій уніформі шеф-кухаря, який жваво
жестикулював, розмахуючи руками навсібіч, а потім підіймаючи руки над
головою та широко розставляючи, долонями вгору — універсальна поза
людини, що хоче вигукнути: «Звідки мені було знати?»
Я відчула дотик до плеча. Коли я обернулася, Нік узяв мене за руку й потяг
назад у темряву комори.
— Це була вона, — сказав він тихесенько, майже мені на саме вухо.
Моє тіло приємно затріпотіло, хоч мозок і нагадував, що, наскільки мені
відомо, він цілком може бути вбивцею.
— Що? — перепитала я. — Хто?
— Дівчина з минулої ночі. Та, що розмовляла з містером Кавано. Це була
вона.
__________________________________________________________________
14
Від англ. «Boom coming over!», «Coming about!» — фрази з гри
Pirate ship
game
.
15
Від англ.
drag queen
— сленгова назва артистів переважно чоловічої статі, які використовують у своїх виступах яскраві жіночі образи, включно із
жіночим вбранням, перукою і макіяжем.
Частина третя