Страница 113 из 114
підлогу. Коли стало більше поцілунків і менше одягу, коли я впевнилася, що в
нього є презерватив, і перевірила, чи замкнені двері, настала мить, коли в мені
не залишилося нічого, крім відчуттів — лише губи та стегна й насолода від
рухів Ніка всередині мене, шалена, наче приплив на березі океану, коли мій
мозок нарешті вимкнувся і я припинила думати про Лілу, про Дрю та про все
інше.
О четвертій годині ранку Нік спав, лежачи на боці, чарівно похропуючи й
присвистуючи на кожному видиху. Бінґо згорнулася калачиком у нього під
колінами, поклавши підборіддя йому на литку, також прихропуючи в унісон з
ним. Я вибралася з його обіймів, навшпиньки пройшлася підлогою та вилізла з
вікна на пожежну драбину — туди, де я колись сиділа та плакала, плануючи
свою помсту, думаючи: «Я зміню своє життя, і коли я це зроблю — все буде
інакше. Я буду худенька, я буду гарна, і я змушу Дрю Кавано за все
розплатитися».
Я увімкнула телефон. Не звертаючи уваги на десятки повідомлень, запитів і
запрошень у друзі, журналістів з проханнями про інтерв’ю, я зразу відкрила
інстаграм та взялася переглядати світлини Дрю Латроп Кавано. Дрю — на
Жіночому економічному саміті, у рожевій шовковій блузі з бантом на комірі, на вигляд така розумна та надзвичайно компетентна. Дрю в обтислих джинсах
і чорній водолазці легко сидить на колінах Стюарта, на вигляд дуже
спокуслива. Дрю обіймає мене однією рукою на кухні Шніцерів. Дрю поруч зі
мною у воді на Кейпі. «З найліпшою подругою та дружкою!»
Вона мала чудовий вигляд на кожному фото, і жодне з них не казало правди
про нас двох чи про неї, про те, ким вона була, чого хотіла чи в кого була
закохана. Не більше, ніж моя сторінка в інстаграмі говорила правди про мене, чи сторінка Дарші, чи Ліли.
Я перейшла за посиланням на сторінку Ліли, думаючи, що її вже видалили, але вона була на місці — повна світлин, які розповідали ту знайому казочку про
легкість, радість і красу. «Ось я зі своїми знаменитими друзями, ось я на цій
крутезній вечірці, ось я на цьому розпрекрасному пляжі. Я щаслива, я щаслива, я щаслива». І щоразу це брехня.
Я довго роздивлялася ті фото. Потім, зрештою, відкрила свою чернетку для
інстаграму та запитання, що там чекало. «Я підлітка. Як мені стати сміливою, як ти?»
І я написала: «Я не завжди смілива. Так не буває. Усі ми іноді розчаровуємося, усім нам розбивають серця, і всі ми просто пораємося із цим так, як можемо.
Зроби так, щоб у тебе були люди, які люблять тебе, справжню тебе, а не ту, яка
ти в інстаграмі. Якщо не можеш бути сміливою — вдавай, що ти смілива, а
якщо й цього не зможеш — знай, що ти не самотня. Усі, кого ти бачиш, ведуть
свою власну боротьбу. Немає жодної людини, яка з усім розібралася б».
Я виклала цю відповідь, закрила додаток і вдивлялася в темряву. Думала про
те, як воно було б — назавжди зникнути з усіх соціальних мереж, відмовитися
від інфлюенсерських мрій. Я раніше уявляла, що стану колись великою, як Дрю
чи Ліла, але тепер ця мрія здавалася порожньою, наче я здобула медаль у
перегонах тільки щоб з’ясувати, що золото, якого я так прагнула, — то просто
оболонка з кольорової фольги з порожниною всередині. Ми з Ніком могли б
жити десь на пляжі, у будинку на краю дюни, з видом на океан і без інтернету.
У мене є гроші чи ще з’являться, і в Ніка теж, якщо заповіт Дрю як годиться
підтвердять у суді. Частину я можу віддати батькам, частину — на
благодійність, а решту залишити собі, щоб жити так, як бажатиму. Я зможу
бути настільки публічною та настільки усамітненою, як сама захочу, і ділитися
про себе лише тим, чим мені заманеться.
У вікно я побачила, як Нік перевернувся, зітхнувши вві сні. Я дивилася, як
небо ледь-ледь починає змінювати колір, із чорного стає перлинно-сірим. Я
зазирнула в телефон, на наші з Дрю фото у воді, які зробив Нік в останній вечір
її життя. Ми обидві сміялися, закинувши голови, руками підтримуючи спідниці
суконь. Вона бризкала на мене. Краплі води неначе висіли, виблискуючи, завмерли в повітрі, і небо тяглося за нами, величезне й прекрасне. Вона була —
ми обидві були — молоді й прекрасні. Тільки одна з нас залишиться такою
назавжди.
Я подумала про все, чого Дрю на тій світлині не знає: що в неї є брат і сестра.
Що всі її інтриги закінчаться нічим, що вона так і не врятує бізнесу свого
батька, не заснує компанії чоловіка, не опиниться на телебаченні, не
розлучиться з хлопцем, якого не кохала, і не одружиться з тим, кого кохала. Я
вдивлялася так пильно, як лише могла, але неможливо було зрівняти ту
прекрасну дівчину, що сміялася на фото, з її теперішньою цілковитою
відсутністю в моєму житті та в усьому світі.
Солодкий спогад. Буде вічно так.
Вона прийшла, любила і пішла.
Сидячи під світанковим небом, спиною звично впираючись у прохолодну
металеву решітку, я відчула, як у мене стискається горло, а в очах пече від сліз.
«Вона заздрила вам», — так сказав Адітья. Тиждень тому, та навіть день тому
це здавалося б неймовірним, бо що в мене було взагалі такого, що Дрю могла
хотіти? Але тепер я знаю. Це поруч зі мною. Мама й тато, які люблять одне
одного та люблять мене. Чоловік, який, можливо, також мене любить. Робота, яка мені подобається, відданий собака, справжня подруга. Достатньо
впевненості, щоб принаймні спробувати змусити світ прийняти мене на моїх
умовах. Тіло, яке врятувало мене.
Я усміхнулася своїм стегнам і схвально їх поплескала.
— Дякую вам, стегна, — прошепотіла я.
Я дивилася на місто, на прекрасне передранішнє небо й думала про молоду
жінку, яка могла отримати будь-якого хлопця у світі, а покохала точно такого, як мій батько. Я чула, як у дверях спальні вона шепотіла: «Дякую за те, що ти
моя подруга». І я бачила її після тієї неділі, яку ми провели разом, з
поліетиленовим пакетом гарбузового насіння, адже вона не стала брати оливки, мигдаль чи баба гануш, — вона, юна й гарненька, іде назустріч своєму
блискучому майбутньому, усміхаючись і кажучи: «Це був найкращий день у
моєму житті».
__________________________________________________________________
21
Синій час (
фр.