Страница 54 из 201
Серіна широко розплющила очі, але продовжувала слухати.
Езміра схилила голову, виглядаючи сором’язливо.
— Усе, що сталося з ним і моєю командою… це була моя провина.
— Тсс. — Серіна спробувала її заспокоїти, обійнявши, і закотила очі, коли сестра відповіла на обійми. Коли вони розійшлися, вони трималися за передпліччя, дивлячись одна одній в очі. — Вона змушувала тебе бачити ще щось?
Езміра здригнулася, ніби вагаючись відповісти.
— Ні. Нічого іншого. Тільки Сайріса.
Серіна примружила очі, намагаючись розшифрувати її мову тіла. Езміра стиснула зуби, а навколо очей раптом з’явилася напруга, ніби вона щось приховувала.
— Ти впевнена? — запитала Серіна, відчуваючи її брехню.
Сестра відсунулася від неї.
— Ага.
Серіна провела язиком по зубах. Схоже, вона була не єдиною сестрою, яка приховувала таємниці.
— Ну добре. Я рада, що тобі не довелося терпіти більше, ніж це. Ти мусиш навчитися захищати свій розум, бо саме так вони, ймовірно, знову атакуватимуть.
Езміра підняла голову, і в її очах спалахнуло срібло, коли по кімнаті прокотилася хвиля сили.
— Я не дозволю їм зробити це знову.
— Добре. — Серіна повільно обійшла сестру, ліниво проводячи кінчиками пальців по її плечах. — Зараз ти вразлива. Емоції зроблять тебе необачною. Якщо ти не захистишся, будь-який ельф зможе проникнути в твої думки, наче в незахищене королівство. — Вона ледь посміхнулася, нахилившись ближче. — Вони знатимуть кожну твою слабкість… матимуть доступ до кожного твого страху.
Езміра напружилася, а потім поклала руки на стегна.
— Тоді навчи мене.
— Закрий очі, — наказала Серіна.
Сестра стиснула губи, виглядаючи роздратованою, але підкорилася.
— Тепер, — прошепотіла вона, знову обходячи її. — Уяви свій розум як фортецю. Непроникні стіни з темного каменю, вікна з ґратами. Навіть найменший промінчик світла не може вийти назовні чи проникнути всередину. Будуй її по шматочках. Цеглина за цеглиною, доки вона не стане герметичною.
Езміра нахмурилася.
— Це здається безглуздим.
Серіна знизала плечима.
— Смішно, але все одно необхідно. Уяви себе в цих стінах, а твого найбільшого ворога й єдину загрозу — просто за ними. Якщо твоя барикада похитнеться, тебе чекає мученицька смерть. — Езміра роздула ніздрі. — Тільки від тебе залежить, чи витримає вона.
Езміра презирливо скривилася.
— Яка користь бути богинею, якщо це завжди має бути на місці?
— Тільки серед ельфів, — нагадала їй Серіна. — А тепер, ти бачиш свій щит у своїй уяві? Ти його відчуваєш?
Вона зморщила ніс.
— Ага.
— Добре. Нехай він підкоряється твоїй волі. Нехай пристосовується до твого розуму, утворюючи бар’єр. Ніхто не пройде, якщо ти не дозволиш.
Сестра зціпила зуби, але кивнула.
— Тепер зроби це ще раз, — наказала Серіна. — І ще раз. Доки це не стане твоєю другою натурою. Доки вони не зможуть стояти перед тобою, волати тобі просто в голову, продиратися до найпотаємніших думок і страхів — і не наштовхуватимуться ні на що, окрім тиші.
Езміра розплющила очі, в яких заграла хитра іскра.
— Я можу це зробити.
Серіна пробігла рукою по волоссю сестри, накрутивши пасмо на палець.
— Наступного разу, коли та ельфійська сука спробує влізти тобі в голову… нехай там потоне.
У відповідь Езміра посміхнулася холодно й злісно.
Серіна нахилилася, губами торкнувшись вуха сестри.
— А тепер розкажи мені про ті велсінітові кулі.
Їй потрібно було з’ясувати, де смертні їх дістають і як вони відкрили, як використовувати їхню магію.
Езміра видихнула й знизала плечима, а потім знову впала на ліжко, її тіло підстрибнуло від руху, перш ніж вона підвелася на ліктях.
— Неможливо сказати, скільки велсініту має Лефайрін, але можу сказати тобі, що… він усюди. Наскільки мені відомо, з нього вже виготовляють кулі, найімовірніше — клинки, а також ґрати й персні.
Блядь.
Серіна загарчала.
— Що ти маєш на увазі
під перснями
? Проти чого вони діють?
— Ну, по-перше, проти примусу. Але, чесно кажучи, це, мабуть, єдине. Воно реагує на магію, але не фізично.
Подвійне блядь
.
— А звідки ти це знаєш? — Серіна не змогла стримати різкості в голосі.
Езміра стиснула губи.
— Тієї ночі, коли я захопила Дрейвіна і погрожувала королю його життям, я спробувала загіпнотизувати його.
— Дрейвіна чи короля?
— Ну, обох, — зізналася Езміра. — Дрейвіна було легко підкорити. Він не може носити перстень з велсініту, бо той придушував би його власну магію. Король же був без сил. Перстень не мав для нього жодних наслідків. Лише захищав його від певних речей. Ймовірно, він носив його через ельфів-гостей тієї ночі.
— Ну, це ж просто неймовірно дратує, — просичала Серіна, впиваючись кігтями в долоні.
— Ага, — погодилася Езміра у свій дивний спосіб.
— Мені потрібно, щоб ти дещо для мене зробила.
Езміра швидко підвелася, нахмуривши брови й пильно дивлячись на неї.
— І що ж це може бути?
— Мені потрібно, щоб ти залишилася в Мейрінісі, доки ця загроза не буде усунена, — сказала вона.
Серіні потрібно було, щоб Езміра не заважала їй, поки вона й Азеріан чекатимуть на наступний Місяць Малії за два місяці, але їй також потрібно було, щоб до того часу Езміра не потрапляла в халепи. Саме тоді зв’язок міг би завершитися, і Каліпсо підкориться їй.
Езміра презирливо скривилася.
— О, я так не думаю.
— Я наказую тобі це як твоя королева, — кинула вона виклик.
Серіна, безперечно, воліла, щоб Езміра була наївною й прагнула їй догодити.
Очі Езміри спалахнули, вона випрямила спину, а губи скривилися.
— У мене немає правителя. Я богиня, так само як і ти. — Її груди почали підійматися й опускатися від важкого дихання, а гнів випромінювався з неї. — Чому я маю сидіти тут і нічого не робити? У мене є незавершені справи в Лефайріні.
— Ну, ти не можеш туди повертатися. Там небезпечно, — нагадала їй Серіна. — Я знаю, ти думаєш, що тобі потрібна помста у твоїй маленькій любовній сварці, але це доведеться відкласти.
— Я можу дістати інформацію, коли буду там, — заперечила Езміра. — Мені байдуже, чи є у них велсініт. Тепер, коли я знаю, я буду обережною. Ти плануєш просто чекати тут, поки вони не дістануться до наших клятих воріт?