Страница 184 из 201
Море відреагувало, з новою силою б’ючи об берег.
Кожна мить страждань, кожна зрада, кожна битва викували її в ту зброю, якою вона стала. Вона не дозволить Серіні більше ніколи торкатися її сили, розуму чи волі.
Езміра зосередилася, повертаючи енергію, яку висмоктувала її сестра, назад до себе. Срібні татуювання, що текли по її тілу, яскраво засяяли, коли вона повернула собі те, що належало їй. І коли вона дійшла до кінця, іскра сутності Серіни промайнула в її жилах.
Її тіло здригнулося. Це було не схоже на те, що вона коли-небудь відчувала.
Сила Нейріси була величезною, сяючою, що контрастувало з її власною. Вона відчувала, як течії поверхні пробігають крізь неї. Це було гарячіше, яскравіше, більш контрольоване, ніж хаотичне тяжіння глибин, до якого вона звикла.
На мить її зір затуманився, коли дві сили змішалися всередині неї. Бурхливі хвилі здіймалися під дзеркальною поверхнею, і вона відчувала, як її сила стає сильнішою, гострішою,
живішою
.
Але водночас здавалося, ніби це підриває її зсередини; трепет сили, що межував із болем, вимагаючи контролю.
У мить, коли вкрадена яскравість оселилася в її жилах, Езміра закричала, витягнувши руки, і саме повітря навколо неї, здавалося, затремтіло. Потоки грубої, пульсуючої енергії вибухнули з кінчиків її пальців, дуги блискавок перепліталися з розбиваючимися хвилями та штормовими вітрами.
Кораблі тремтіли під силою її атаки. Щогли розколювалися, а вітрила спалахували від ударів блискавок, коли хвилі обрушувалися на палуби. Солдати Мейрінісу кричали, коли хвилі накривали їх, скручуючи кораблі та розриваючи їх один від одного.
Вона відчувала присутність своєї сестри, яка все ще чіплялася, намагаючись повернути те, що забрала Езміра, але вона придушила це. Її очі сяяли сліпучим сріблом, а повітря навколо неї співало від інтенсивності сили.
З-під хвиль сирени виривалися, наче темні тіні, їхні стрункі, витончені тіла розрізали воду. Їхні очі блищали злобою, коли вони виривалися на поверхню, щоб атакувати.
Левайя крутилася, а її величезні щелепи люто клацали, хапаючи їх. Сирени розривалися на шматки посеред стрибка, їхні колись чарівні пісні перетворювалися на крики, коли їхні тіла кидало у бурхливе море. І все ще наступали нові. Вони були невблаганні, намагаючись прорвати її захист.
Панував хаос. Кораблі зіштовхувалися, розбивалися на друзки та горіли. Ревучі крики жаху лунали над водами, змішуючись із ревом змія та тріском магії.
А над усім цим Езміра стала нестримною — сама лють моря.
Левайя розсікала воду, її хвіст бив з такою силою, що цілі групи сирен викидало у пінисті бризки. Все більше їхніх пісень перетворювалося на крики, коли роззявлені щелепи змія замикалися навколо них, розчавлюючи кістки та розриваючи тіла на шматки, перш ніж кинути понівечені тіла у заплямовані кров’ю хвилі.
Езміра підповзла до шиї своєї істоти, підтягуючись за роги. Вона стояла, випрямившись, на маківці Левайї, її срібне волосся шалено розвівалося на вітрі, а очі палали, наче сама буря.
Сидячи на голові морського змія, Езміра дивилася вниз на берег. Солдати, які ще мить тому так безстрашно кидалися в атаку, тепер вагалися й відступали, коли саме море зрадило їх.
Вона відчувала їхній жах, і він здавався їй солодшим за жагу крові, що пожирала її. Її груди наповнювало щось, що небезпечно нагадувало піднесення.
— Їм нікуди подітися, бо море не прощає,
— просичала Каліпсо
.
З горла Езміри ледь не вирвався сміх. Він був темним, жорстоким і навіть трохи тріумфальним.
І тоді вона стрибнула.
Повітря обдувало її, коли вона падала, але її спуск був повільним, навмисно вселяючи в них страх. Її тіло зависло в повітрі, а блискавки звивалися навколо її рук, яскраво мерехтячи на тлі червоного неба.
Списи пролітали по повітрю, поки Езміра плавно спускалася вниз, її погляд був прикутий до замку вдалині. Вона навіть не здригнулася, коли її магія відреагувала за неї, випаровуючи зброю, перш ніж вона наблизилася до її тіла.
Коли її босі ноги торкнулися моря, її сила пульсувала з кожним подихом. Хвилі розходилися назовні, коли вона почала йти, кожен крок був обдуманим, керуючи спалахами світла над головою. Океан піднявся навколо неї, хвилі здіймалися високо, лише щоб схилитися в покірності й розступитися, щоб звільнити їй шлях.
І тепер Езміра Каліпсо Айресс Блеквуд стане провісницею руйнування.
Її губи вигнулися в ледь помітній, безжальній посмішці, а в її голові лунали спогади про кожну зраду, кожен уламок велсініту, кожну брехню, якою її коли-небудь годували.
І з кожним кроком по морю сама помста наближалася до берега.
Пісок торкнувся її ніг, і солдати кинулися перед нею. Дехто спотикався об власні чоботи, дехто тримався за зламану зброю, а всі їхні очі були широко розплющені, наче дивилися на кошмар, що втілився у плоть. Інші спотикалися назад, викрикуючи молитви про прощення до богині, яку зрадили.
Езміра підняла руку, і звивисті пагони води повзли по піску й вчепилися в їхні губи.
Вибухнула паніка. Вони хапалися за горло, коли вода проривалася всередину, заповнюючи легені й заглушаючи крики, не даючи їм сформуватися. Їхні очі вирячилися, а тіла здригалися в судомах.
Ця сцена моторошно нагадувала спогад.
Езміра згадала берег, що межував із королівством Лефайріну. Той, де вона несправедливо засудила невинних людей, щоб помститися за свого батька, хоча мала б забрати лише життя їхнього короля. Вона наслала на них усіх те саме потоплення, але її шалений гнів пожирав її зсередини.
Її лють вимагала крові, і вона сліпо підкорилася. Але тепер її розум не міг бути яснішим.
Ці солдати не були невинними. Вони носили мечі, заточені на її ім’я.
Ім'я їхньої власної богині.
Їхні коліна підкошувалися на піску, тіла падали, а солона вода виривалася з їхніх носів, ротів та очей.
Вона спостерігала зі спокійною, моторошною зосередженістю. Жодний спалах сумніву не торкнувся її.
Пляж засипали потонулі, їхні тіла сіпалися, коли приплив підкрадався, щоб забрати їх.
Її погляд перейшов на палац удалині, а змій височів і охороняв її спину. Легка посмішка торкнулася її губ, а по спині пробіг холодок, бо помста вже була в межах досяжності її пазурів.
Езміра глибоко вдихнула.
— Тільки злодій може впізнати злодія,
сестро
. Ти вкрала моє життя, мою корону і навіть намагалася вкрасти моє ім’я, думаючи, що це залишиться безкарним.